Фемінізм у нас нині не в моді, і не так уже багато українок беруть на себе сміливість назватися феміністками. Одним уже встигли навіяти, що феміністки — це «агресивні чоловіконенависниці і лесбіянки». У інших причини простіші. Як написала одна учасниця дискусії в Інтернеті, «мій коханий, між іншим, поцікавився, феміністка я чи ні, а щойно я пустилася у великі розмірковування на цю тему, відразу перервав мене жорсткою фразою: «Я не бажаю від тебе чути слово «фемінізм» стосовно себе! Інакше...», — і замовчав багатозначно. І тут я відразу ж зрозуміла, що ніяка я не феміністка...»
Однак український фемінізм існує — приблизно так само і на тих же засадах, що й український середній клас. Більше того, як показує історія західної демократії, фемінізм є «природною» ідеологією саме середнього класу. Принаймні і фемінізм, і гендерна проблематика, і розмови про те, що жінка відчуває і мислить інакше, аніж чоловік, і, відповідно, у жінки має бути право на її прямий голос, на артикуляцію свого внутрішнього світу в культурі, у реальності, у суспільстві, у владі, нарешті... — усі ці питання виникають тоді, коли суспільство вже задоволене первинними потребами, коли закінчується етап виживання, дарвінівської боротьби за існування і починається власне життя...
Нові амазонки
Ці особи саме і представляють жіночу частину нашого середнього класу у всій її красі. Серед них є жінки різного віку і життєвих шляхів. Усіх їх об’єднує впевненість у тому, що вони досить сильні, щоб багато чого домогтися в житті і перенести силу-силенну труднощів. Вони зайняті досягненням власного фінансового достатку і, як наслідок, незалежності від чоловіків.
«Мені байдуже, подадуть мені пальто чи ні, двері теж завжди відчиняю сама, а відчинять — от і добре, на такі дрібниці не звертаю уваги. Платити за себе люблю сама — хочу почуватися нікому й нічим не зобов’язаною», — ось типове ставлення «нової амазонки» до проявів галантності й традиційного залицяння. Водночас, на відміну від своїх античних попередниць, «наші» здебільшого аж ніяк не цураються чоловіків і прагнуть реалізувати себе також у сімейному житті. Багато хто з них покладає на себе функцію основного годувальника. Проте їхня незалежність і успішність не означає, що їм не потрібні чоловічі турбота, пестощі, підтримка та розуміння. Тим часом їхнє ставлення до чоловіків, яке найчастіше склалося на підставі гіркого особистого досвіду, дуже неоднозначне. Говорячи словами однієї з них: «я хочу бачити в ньому героя, а в реальності отримую примхливу дитину».
Объяснение:
