Наприкінці XIX століття київським археологом Вікентієм Хвойкою біля села Трипілля, що на Київщині було досліджено нове поселення. Він відкрив археологічну культуру, яка від місця першого її виявлення отримала назву трипільської. Зразки матеріальної і духовної культури, аналогічні тим, які були знайдені Хвойкою, були пізніше знайдені у багатьох місцях Правобережної України. Їхній аналіз привів археологів до думки про те, що вони не мають відношення ані до часів Київської Русі, ані до більш пізніх історичних періодів нашої історії, а є самостійним утворенням. Наприклад, слово «зять» походить від слова «взять». Це означає, що якщо сьогодні хлопець обирає собі наречену і бере її собі за дружину, то в ті часи було звичайним явищем, коли дівчина або її батьки, обирала собі нареченого і брала його за чоловіка.
Трипільці оздоблювали свій одяг, взуття і головні убори прикрасами із міді, каменю, бурштину та скла. Обов’язковим елементом були амулети.
Анракайская битва была единым звеном в наступлении казахских дружин в восточном и северном направлении и стала ключом к продвижению казахов в Семиречье, которое еще оставалось под властью джунгар. Джунгары потерпели поражение, однако, вследствие вспыхнувших между казахскими ханами Абулмамбетом, Самеке и Абулхаиром разногласий по вопросу о том, кому быть старшим ханом трех жузов, казахи не смогли воспользоваться военными и политическими результатами этой победы и развить успех. После ухода ополчения Младшего и Среднего жузов остальные войска также разошлись.
После этой битвы ойраты были выгнаны с занятых ими земель в Жетысу. После смерти джунгарского предводителя Галдан Церена среди джунгарской знати начались междоусобные стычки, результатом которых явилась потеря джунгарами единства и порядка.
Казахский народ ценой огромных потерь и чрезвычайного напряжения сил отстоял политическую независимость и территориальную целостность.
