Як змінювалася організація влади від Франкської держави до імперії

Кострома – уникальный город, олицетворявший у древних славян, живительные силы весны. кострома связана с годуновыми и  сабуровыми, с иваном грозным, чья жена любила бывать в костроме. здесь призвали на российский престол первого царя из династии романовых, в наше время он стал резиденцией снегурочки, внучки деда мороза – главного персонажа праздника новый год, являющегося старейшим на земле. его оставили  нибируанцы  как память о сотворении ими человека.в настоящее время единого мнения, почему город назван костромой и что это значит. выдвигаются следующие версии: •  кострома  –  славянское языческое божество, олицетворяющее живительные силы весны. на костромской земле существовал обычай – встречать наступление лета. •  кострома – это финское слово «кострум», обозначающее  укрепленное место, крепость, поэтому и название возникло в связи с появлением города-укрепления, города – крепости. это псковские летописи, где значится слово «костр», «кострига» в смысле крепость, укрепление, место, город. •  кострома, по мнению татищева,  –  это замок костр (или кострум) близ дерпта, находящегося в ливонии.если посмотреть на археологические находки и письменные источники, то выстраивается следующая хронология: •  стоянки первобытного человека, как показывают раскопки, находились при впадении реки костромы в волгу, или как в древние времена ее называли  ра, а в средние –  итиль.•  в vii – iv тысячелетии до н.э., в эпоху неолита, здесь жили предки угро-финских племен. они селились по берегам волги, костромы, вексы, чухломского и галичского озер. это были охотники и рыболовы.•  в i тысячелетии до н.э. земли заняли предки племени меря, которые занимались земледелием, скотоводством и рыбной ловлей. так сложился племенной союз, и территория нынешней костромы стало стойбищем большого рода. свои небольшие поселения миряне укрепляли валами и рвами.•  в ix веке к ним присоединились марийские племена под названием черемисов. начинают развиваться ремесло и торговля с соседними племенами. через кострому шли по волге торговые пути в волжко-камскую болгарию, страны востока, верховья оки, связывали ее с киевской русью и великим новгородом. •  с xii века владимирские князья все более укрепляются на территории костромского края, строят новые города, такие как кострома, нерехта, большие соли и другие.

Неандертальці займалися збиранням і полюванням. Жили в невеликих родових общинах, що складалися з двох-чотирьох родин, у яких існував чіткий розділ роботи за віковою й статевою ознаками. Надобщинних утворень не існувало і контакти одних общин з іншими могли відбуватися тільки для пошуку статевих партнерів. Неандертальці турбувалися про хворих і скалічених, принаймні по кілька років, якщо мали вдосталь їжі[3].

Вони, хоча невідомо чи всі, ховали своїх померлих. Знахідки у місцях життя неандертальців відокремлених і добре збережених черепів дають підстави вважати, що поховання було двоетапним: спочатку померлого ховали, а коли труп розкладався, діставали з могили череп. Деякі з неандертальців практикували канібалізм, що могло відбуватися як через голод, так і в ході обрядів. Хоча існують знахідки насічок на неандертальських знаряддях і покривання померлих вохрою, лишається під питанням, чи може це свідчити про наявність релігії, чи їх призначення було чисто утилітарним. Так, вохрою вони могли покривати себе за життя з гігієнічною метою[3].

Вважається, що у часи співіснування з кроманьйонцями, неандертальці перейняли від них виготовлення складніших знарядь, прикрас, використання символів. Контакти з людьми нового типу дали поштовх до розвитку власного мистецтва, зокрема прикрас. Однак неандертальці більше наслідували зразки їхньої культури, а не створювали нові, що стало однією з підстав їх витіснення людьми сучасного типу[6].

Водночас знайдені наскельні малюнки датовані 65-74 тис. років тому і вироби з черепашок 115—120 тис. років тому — це свідчить про наявність у неандертальців початків власного мистецтва. Живопис і артефакти знайдені у печерах Ла Пасьєга, Мальтравьєсо і Ардалес на північному сході, заході і півдні Іспанії.[7]

Неандертальці вміли використовувати саморобні інструменти та зброю, але, мабуть, у них не було метальної зброї - здобич вбивали ударом коротких списів, про що свідчать сліди розвинених м'язів на кістках правої руки. Це дивно, бо існує думка, що предки неандертальців гейдельберзькі люди (Homo heidelbergensis) (за сотні тисяч років до епохи неандертальців) використовували метальні списи знайдені поблизу м. Шенінген (нім. Schöningen).

На березі Луари в містечку Ля Рош-Котар (фр. La Roche-Cotard) був знайдений камінь приблизно 10 см заввишки, що має деяку схожість із людським обличчям. Це - шматок кременю з природним отвором, в який хтось забив плоский уламок кістки, закріплений, до того ж, кам'яним "клинцем". Створений предмет віддалено нагадує морду якоїсь тварини (можливо нагадує тільки нам – потомкам кроманьйонців). Камінь датований 35 тис. років тому. Це є свідченням, що у неандертальців було уявлення про мистецтво. Втім, аналогічних «личин» на інших стоянках поки не виявлено, що не дозволяє зробити однозначний висновок про існування подібного мистецтва

З неандертальцями пов'язані паралельні подряпини на кістках (Арсі-сюр-Кюр фр. Arcy-sur-Cure, Молодова), ямки на кам'яній плиті (Ля Феррассі фр. La Ferrassie). Іноді знаходять прикраси у вигляді просвердлених зубів тварин, що датуються близько 30-34 тис. років тому. Зразками справжніх малюнків є зображення тварини, видряпане на кістці зубра з стоянки Пронятин (поблизу Тернополя) з датуванням близько 30-40 тис. років тому, і не дуже чітка фігура оленя або лося на лопатці