Задание 1. Используя данные из текста и собственные знания определи прогрессивные и регрессивные стороны сельского хозяйства в послевоенные годы в 1949—1953 г. среднегодовой сбор зерновых составил только 4,9 млрд. пудов при средней в стране урожайности 7,7 ц/га, что было лишь немногим больше, чем в 1910—1914 п. (соответственно 4,4 млрд. пудов и 7,0 ц/га). Вопреки декларациям прозвучавшим с трибуны XIX съезда КПСС валовой сбор зерна в 1952 г. дал не 8, а 5,6 млрд. пудов (если же считать не по бункерному весу и потери от хранения то, вероятно, и того меньше). Даже после изъятия у колхозов и совхозов всего семенного материала удалось заготовить только 2,1 млрд. пудов хлеба, т. е. налицо был явный дефицит потребности. В Казахстане в годы первой послевоенной пятилетки (1946—1950 г.) статистика фиксировала среднегодовую урожайность, равную пока-зателям 1913 г. (5,6 ц/га). Среднегодовые валовые сборы зерна оказались меньшими, чем в 1928 г., агосударственные закупки (в средно-довом исчислении) уступали по своим объемам уровню 1941 г. В тяжкелейшем состоянии оставалось животноводствореспублики. В 1951г. насчитывалось лишь 4,5 млн. голов крупного рогатого скота (в 1928 г. — 6,5 млн), 1,5 млн. лошадей (3,5 млн.), 127 тыс. верблюдов (1 млн.) и только по овцам в силу их большей биологической рапродуктивности удалось приблизиться к уровню 1928 г. в 1951 г. их насчитывалось 18 036, тогда как в 1928 г. - 18 566 тыс в условиях роста численности населения, особенно городов и промышленных центров, потребность в зерне вновь резко увеличи-лаа.. Между тем как отмечалось выше в 1953 г. в стране заготовили чуть больше 31 млн. териа, израсходовая 32 млн. т. Дефицит пришлось вополнить из государственных резервов. Сельское хозяйство Казахстана с Институт истории и этнологии им. Чч Валеханова КН МОН РК, 2013 Прогрессивные Регрессивные 1 1 2 2 3 161

В чем заключались требования либералов?  

Либералы требовали: свободу личности и вероисповедания, гарантию равенства людей перед законом, введение широких политических и гражданских прав людям, обеспечение неприкосновенности частной собственности, требовали правовое государство, ограничение роли государства в экономике и личной жизни граждан.

Они также требовали конституционной монархии, выборный орган, расширение прав и полномочий земств, развития капитализма.  

Как развивалось либеральное движение?

В конце 19 века на равне со многими другими общественными движениями либеральное движение развивалось. Они состояли из интеллигенции, разночинцах.

Общественное движение во второй половине 19 века было представлено «шестидесятниками» - радикалы, желающие провести крестьянское восстание, а также «земля и воля» - революционно-демократическая организация, революционные народники – требовали капитализма, общинного социализма, проведение социалистических идей, революции под руководством Бакунина, Лаврова и Ткачева, «Черный передел» - часть бывших участников «земли и воли», «народная воля» - другая часть «земли и воли» под руководством Желябова, Перовской, Морозова, либеральные народники – революционные народники, первые марксистские и рабочие организации, группа «освобождения труда».

Объяснение:

Зовнішня політика ВКЛ здійснювалась за декількома напрямками, головними з яких були східний, північно-західне і південне. Особливе місце займали відносини з Польщею. На сході суперниками ВКЛ були князівства Північно-східної Русі, а з середини XIV ст. - Московське князівство. Боротьба йшла за політичний вплив і території. Кожна із сторін претендувала на те. щоб бути спадкоємицею Київської Русі та об'єднати східнослов'янські землі під своєю владою. Ольгерд у 1358 р. у бесіді з послом германського імператора Карла IV заявив: "Вся Русь повинна належати Литві". Свої претензії на землі Русі заявляли московські князі Дмитро Іванович (Донський). Іван III. Склалися два центри "збирання" земель колишньої Русі. Важливе місце у відносинах ВКЛ і Московського князівства займав релігійний фактор. Московські князі були незадоволені розповсюдженням католицтва на східнослов'янських землях. Наступальну політику у східному напрямку проводив Ольгерд, який організував три походи на Москву - в 1368, 1370 і 1372 рр .. Вітовт у 1404 р. включив до складу ВКЛ Смоленські землі. У 1406-1408 рр .. він воював за Псков і Новгород, але невдало. При Вітовті східна межа ВКЛ відбувалася приблизно в 100 км від Москви. В такому вигляді вона зберігалася до кінця XV ст. З другої половини XV ст. Московське князівство значно посилився, на його бік почали переходити православні князі прикордонних районів ВКЛ. Війни за "спірні території" проходили в 1492-1494, 1500-1503, 1507-1508, 1512-1522, 1534-1537 рр .. Головним результатом "порубіжних воєн" стала втрата ВКЛ Смоленська.

На північно-західному напрямку головною небезпекою для ВКЛ були хрестоносці. Закріпилися в Прибалтиці з початку XIII ст. Тевтонський і Лівонський орден здійснювали постійні походи на землі великого князівства. Історики підрахували. що тільки в 40-70-х роках XIV ст. на ВКЛ було організовано 70 військових походів тевтонців і 30 походів ливонцев. У перспективі німецькі хрестоносці хотіли ліквідувати ВКЛ. а землі князівства розділити. Литовські князі активно пручалися експансії: князі Витень. Гедимін, Ольгерд. Кейстут неодноразово здійснювали походи проти хрестоносців. У боротьбі з лицарськими орденами відзначився намісник Гедиміна в Гродно Давид, який не тільки обороняв білоруські землі, а й зробив у 1326 р. вдалий похід в Пруссію. Князі Ольгерд і Кейстут в 1348 р. здобули перемогу над загонами Тевтонського ордену на р. Стрево. Найбільшим європейським подією була "Велика війна" (1409-1411 рр .. ) Польщі та ВКЛ з Тевтонським орденом, кульмінацією якої стала Грюнвальдська битва (1410 р.). Перемога польсько-литовсько-руських військ у цій битві значно підірвала могутність ордену. У той же час литовські князі, особливо в періоди боротьби за владу, неодноразово вступали з Лівонським і Тевтонським орденом у союзні відносини.

На південному напрямку основним суперником ВКЛ виступала Золота Орда, а потім її наступник - Кримське ханство. Золотоординці намагалися поширити свою владу на землі ВКЛ. З другої половини XIII ст. до першої половини XIV ст. татари здійснювали періодичні набіги. Литовські князі не тільки оборонялися від татар, але і здійснювали завойовницькі походи в південному напрямку. Знесилені ординської владою південно-руські князівства не могли чинити серйозного опору. Гедимін в 1324 р. захопив Київ. Ольгерд у результаті перемоги над татарами у битві на р. Сині Води (1363 р.) закріпив за ВКЛ Поділля. Південна межа ВКЛ досягла Чорного моря. До ВКЛ були приєднані Київщина. Чернігівські і Волинські землі (сучасна Україна). При Ольгерде території ВКЛ збільшилася вдвічі.

В 1380 р. у битві на Куликовому полі російські полки розбили татар. На боці московського князя Дмитра Івановича Донського билися сини Ольгерда Андрій та Дмитро. У союзі з золотоординським ханом Мамаєм перебував Ягайла, але з невідомих причин він не брав участі в битві. Кілька походів проти татар район Дону і Криму здійснив Вітовт. У 1399 р. Вітовт у союзі з ханом Тохтамишем, який боровся за владу в Орді, зазнав поразки на р. Ворскла від військ хана Темір-Кутлука. У XV-XVI ст. великі князі литовські намагалися використовувати кримських татар як союзника в боротьбі проти Московської держави. У той же час Кримське ханство перетворилося на джерело постійної загрози південним землям ВКЛ. У 1502-1505 рр. татари доходили майже до Вільно. Серйозне поразку кримським татарам завдав Михайло Глинський в 1506 р. під Клецком.