Каролінгське Відродження – це стрибок, культурний підйом, який стався в VIII-IX століттях, під час існування імперії Карла Великого. Він охопив усі королівські династії Каролінгів, які розташувалися на території Німеччини і Франції. Термін Каролінгське Відродження був введений у 30-х роках 19 ст. французьким істориком Жан-Жак Ампером. У чому суть Каролінгського Відродження? Воно виразилося в утворенні шкіл, залученні освічених діячів до королівського двору, в розвитку образотворчого мистецтва, архітектури, літератури. Центром Каролінгського Відродження став гурток, створений при дворі Карла Великого. Іншими словами його називали «Академією» та нею керував Альбін Алкуїн – англосаксонський автор підручників філософії, богословських трактатів, математики. Він був ученим і радником Карла Великого, абатом Турського монастиря. Каролінгське Відродження стало можливим завдяки злиттю релігійної та інтелектуальної тенденцій. Воно породило нове мистецтво рукописної мініатюри, піднісши його на надзвичайно високий рівень. Фарби та золото темпери відрізняли писання, що призначалися для двору імператора. Прикладом цього може служити малюнок в Утрехтському псалтирі, виконаний пером. У ньому швидкі, лінеарні штрихи створюють ефект незвичайної виразності. Досягнення Каролінгського Відродження Крім того, що були відкриті світські і монастирські школи, велися викладання світських предметів. Серед них були – богословські дисципліни, граматика, риторика, арифметика, діалектика, астрономія, музика, природознавство, а також іноземні мови. Особливого розвитку досягла філософія і агіографія. Вчені і філософи складали цикли сказань і легенд. У монастирях і містах стали вперше вести аннали, які продовжували наступні покоління хроністів: Королівські аннали, Фульдського аннали. Але в другій половині ІХ століття почалися зміни в духовному житті суспільства заходу і Каролінське відродження змінилося спадом.
