Наверное, стоит начать с того, что послужило началом монополистического подъема. А началось все с гражданской войны США между севером и югом. Именно она знаменовала собой важнейший рубеж в развитии американской экономики. Нарушив привычные связи с Европой, она заставила обе стороны проводить политику экономического само обеспечения. На базе государственных поставок для армии создался (если можно так сказать) огромный внутренний рынок и именно он послужил стимулятором развития предпринимательской деятельности. Люди в течение нескольких лет могли сколотить себе огромное состояние. И, наверное, именно в годы гражданской войны был заложен фундамент крупнейших финансовых империй США. В результате войны высшая власть перешла от плантаторов Юга к крупной буржуазии Севера, отдав в ее распоряжение несметные богатства страны. Освободившись от пут рабства, страна вступила в период бурного экономического роста. Это можно доказать обратившись к цифрам: с 1869-1873 по 1929г. ВНП вырос с 9 млрд. до 104 млрд. $. Несмотря на быстрый прирост населения, объем продукции на душу населения увеличился за эти годы почти в 4 раза. С 1865 по 1914г. производство промышленной продукции увеличилось более чем в 11 раз.[1] Создается тяжелая промышленность удовлетворить потребности индустриального развития страны. Строится сеть железных дорог. Я просмотрела статистику и могу сказать, что по темпам экономического роста США опережали все страны мира, кроме Японии.
Бурный экономический рост сопровождался ускоренным процессом концентрации и централизации капитала. Появляются гигантские монополистические объединения. Исчезают фермеры, наемники, рабочие и служащие вытесняют мелких собственников.
Итак, я показала, что США в конце XIX начале XX века очень быстро развивается экономически. В США намечается переход капитализма в монополистическую стадию. Задача моего реферата показать как же происходил процесс перехода и об этом я буду рассуждать в следующей части своей работы.
В історію нашого письменства, отже, й усієї національної духовности, Іван Франко увійшов як друга величина після Тараса Шевченка.
Вершинним злетом поета, поза всяким сумнівом, стала філософсько-політична поема „Мойсей“. Від часу написання (1905) донині цей універсальний твір викликає різні, трактування. У кінцевому підсумку це залежить, з одного боку, від філософсько-світоглядних „установок“ самих же критиків, а з іншого — від філософської та естетичної глибини аналізованого твору, якого, напевно, не слід прочитувати однозначно, не забуваючи, що твір на біблійно-релігійній основі не є простим віддзеркаленням біблійної оповіді, а має свої внутрішні особливостi, які роблять його багатозначним і водночас цілеспрямованим у надзвичайно актуальну проблему національного лідера.
Дослідження поеми, як звичайно, наводило авторів на розмову про „атеїзм“, „матеріялізм“ письменника і на його віру, а в часи тоталітаризму вона була спекулятивним твердженням про повне „неприйняття“ І. Франком ідеалістичної концепції світобудови і, зокрема, релігії, у т. ч. й українського кліру.
І коли Іван Франко творить образ Мойсея — національного Провідника, який веде народ до „обітованої землі“, то, вкладаючи у свою художню візію символічний зміст, прозоро, силою художньої суґестії говорить своїм сучасникам і майбутнім поколінням читачів — широкому загалу суспільства, що власна держава („обітована земля“) є Господнім покликом, який мусять виконати Провідник і з ним увесь народ.
Божественна місія Мойсея, наділеного волею Бога, має завершитися переходом із неволі у... царство свободи. Підкреслюємо: сакральний характер центрального образу поеми конкретизується у діяльності Провідника, в його державницькій місії, яку покликані зрозуміти всі, хто хоче свободи.
