После смерти Ленина, желающих стать у руля советского союза было более чем достаточно, и все они так или иначе, не столько добивались власти, сколько мешали остальным добиться ее.
Сталин поначалу никем не воспринимался как серьезный соперник в борьбе за власть.
Это Иосифу Виссарионовичу заручиться поддержкой многих влиятельных фигур, и встать на ноги.
А когда Сталин достаточно укрепился, то сделал следующее, он начал обличать в контрреволюции, тех, кто еще вчера был символами революции: это были
Троцкий, Бухарин, Каменев, Рыков и другие.
Уничтожив серьезных конкурентов, Сталин постоянно менял своих приближенных, чтобы не допустить, усиления кого-либо из них.
Атмосфера страха в стране, обилие внешних угроз, и на полную мощь, работающая репрессивная машина, существенно укрепляли положение Сталина.
Конечно, внешняя ситуация была не единственным фактором, позволившим Сталину прийти к власти.
Для того чтобы пробиться на самый верх, и в течении долгих 28 лет управлять страной, нужны были и незаурядные человеческие качества. Ум, воля, жесткость и даже жестокость, и другие качества.
Вот примерно так Сталин получил власть.
Объяснение:
это относится больше к власти
М. Міхновський
Объяснение:
Спершу за програму РУП служила промова М. Міхновського, що не був членом РУП, написана ним як проект програми з доручення засновників РУП, виголошена на Шевченківських святкуваннях у Полтаві і в Харкові у березні 1900 і надрукована того ж року брошурою у Львові під назвою «Самостійна Україна» як «вид. Р. У. П. — ч. 1». У цій промові проголошено гасло «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ» і, як найближчу мету, поставлено вимогу «повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 з розширенням її впливу на цілу територію українського народу в Росії». Згодом керівники РУП виступили в 1 ч. свого органу «Гасло» (1903) з критикою брошури М. Міхновського, визнали її проголошення помилковим і в проекті програми, що був складений того ж року київ. комітетом і затверджений ЦК РУП, ухвалили «основні принципи, конечні цілі й тактику міжнародної соціал-демократії», тобто настанови так званої Ерфуртської програми. У практичній діяльності гасло самостійності України замінено вимогою національно-територіальної автономії України в межах Російської імперії. У 1902 РУП складалася з 6 комітетів, т. зв. «Вільних громад РУП» — Київ., Харківської, Чернігівської, Полтавської, Лубенської і Чорноморської (або Кубанської) — й орг. оформилася, об'єднавши ці громади, під час установчого з'їзду в грудні 1902. Обраний тоді ЦК РУП очолили Є. Голіцинський (псевд. Павловський), В. Козиненко (Граб) і Д. Антонович (Муха). До Закордонного Комітету з осідком у Львові увійшли прибулі туди 1903 В. Винниченко і Д. Антонович. З 1903 фактичним керівником РУП став М. Порш.
Одночасно з РУП 1900 постала і Українська Соціалістична Партія (УСП), провідними членами якої були Б. Ярошевський, М. Меленевський і В. Міхновський, яка в червні 1903 приєдналася до РУП і діяла в її рамках до січня 1904. Під проводом М. Міхновського з 1902 оформилася окрема Укр. Нар. Партія.
