Серед порівняно добре вивчених найдавнішою вважається цивілізація Стародавнього Єгипту. Наприкінці IV тис. до н.е. у північно-східній частині Африки, в долині річки Ніл сформувалася ранньорабовласницька держава Та-Кемет. Цьому передувала багатовікова боротьба за владу в країні невеликих самостійних політичних утворень.
Ця боротьба нарешті закінчилася приблизно на межі IV і ІІІ тис. до н.е. об’єднанням усіх номів, яких було сорок, у дві великі держави: Верхній та Нижній Єгипет. Врешті решт перша з них силою підкорила другу і весь Єгипет об’єднався під владою одного фараона. Цей володар, якого звали Мене, заснував І династію фараонів, а всього, за підрахунками жерця Манефона, у Єгипті за період його існування як самостійної держави змінилося 30 династій фараонів.
За традицією історію Стародавнього Єгипту поділяють на кілька періодів: Давнє царство (близько 2800-2500 рр. до н.е.). Середнє царство (близько 2050-1670 рр. до н.е.) та Нове царство (близько 1580-1070 рр. до н.е.). Періоди між ними отримали назву Міжцарств. Після Нового царства настає Пізній час.
Міфологія, релігія, культи, обряди
Скласти уявлення про вірування, культи, обряди стародавніх єгиптян допомагають різноманітні релігійні тексти: гімни й молитви богам, записи поховальних обрядів на стінах гробниць. Найважливішими є так звані “Тексти пірамід”. Також не менш важливими є “Тексти саркофагів”, що збереглися на саркофагах епохи Середнього царства, а також “Книга мертвих”, створена від періоду Нового царства й до кінця історії Стародавнього Єгипту, та численні збірки заупокійних текстів.
За релігійними уявленнями жителів Стародавнього Єгипту, схід, де встає сонце, місце народження й відродження, а захід, де сонце зникає, – місце смерті й потойбічного життя.
Давні єгиптяни обожнювали природу та земну владу. Їх життя настільки залежало від примх природи, що вони у кожному її явищі вбачали прояв божественних сил. Найбільшими богами вважалися життєдайне сонце Ра та годівник Хапі, повінь якого приносила людям добрі врожаї, а відтак ситість, спокій, злагоду.
Своїх богів стародавні єгиптяни уявляли звіроликими. Бог з головою шакала Анубіс допомагав вічно живому богу Озіросу вершити суд над душами померлих, бог-бик Апіс був символом плодючості, богиню-левицю Сохмет називали ”матір’ю царів”, бог з головою ібіса Тот навчив людей рахувати і писати і т.д. священних тварин утримували при храмах, а після смерті бальзамували і ховали на спеціальних кладовищах.
Попри все це, єгиптяни були дуже життєлюбною нацією. За їх релігійними переконаннями, існувала особлива субстанція – двійник душі Ка. Щоб Ка жила вічно, треба було дотримуватися певних правил. По-перше, для подальшого існування Ка було необхідно якомога довше і краще зберігати тіло померлої людини. Єгиптяни розробили складний процес бальзамування, в результаті чого тіло перетворювалося на мумію й легко зберігалося досить довго. Звісно, це коштувало дуже дорого і скористатися послугами бальзамувальників могли тільки заможні люди.
Мене звуть Руслан. Мені 25 років. Я прокидаюся в своїй хатинці, що наполовину врита в землю, рано вранці, ледь тільки зійшло сонце. У мене немає великого достатку, я займаюся землеробством, а це означає, що на сніданок у мене сьогодні каша з ячменю, а вчора була юшка з гороху. Все це готує моя дружина Малуша в глиняному посуді на нашій широкій печі. У нас є трохи домашньої худоби: це вівці, кози (з їх вовни моя дружина пряде нитки для одягу), а також кури і качки. Але м'ясо ми їмо тільки по великих святах.
Час у поле, дружина залишається вдома на господарстві. Я вирощую льон, ячмінь, трохи пшениці, жито, овес, щоб було чим годувати сім'ю і домашніх тварин. Пашу сохою, обробляю землицю дерев'яною копалкою і мотикою.
Я багато встиг за довгий літній день, пора до рідного вогнища. Малуша подає мені рушник і поливає воду з горщика, я вмиваюся. Сідаю за стіл, де мене чекає окраєць свіжого житнього хліба і цілий глечик парного козячого молока.
Настав пізній вечір, але мені рано відпочивати, треба полагодити дещо з домашнього начиння, щоб завтра вранці почати новий трудовий день.
