причины распода Тюргешского каганата. А)Неудачные походы каганы на соседей. В)Нашествие Огузов. С)Арабо Китайское нашествие.D)Восстание рабов.E)Нашествие Огузов.

Первый в Москве Вечный огонь был зажжён на Преображенском кладбищи 09.02.1961. В ряде источников ошибочно указан 1956 год, что невозможно, поскольку огонь был зажжён от Вечного огня на Марсовом поле в Ленинграде. К 2004 году трубы, подающие газ к Вечному огню, настолько износились, что он был выключен. После ремонта огонь был зажжён вновь 30.04.2010

08.05.1867г был зажжён Вечный огонь на Могиле неизвестногл солдата у Кремлевской стены В церемонии зажжения огня приняли участие Герои Советского Союза Мусланов; при этом переносной газовый факел с огнём, зажжённым от Вечного огня на Марсовом поле, Маресьев передал в руки Генерального секретаря ЦК КПСС Брежнева который и зажёг огонь на Могиле Неизвестного солдата Вечный огонь горел здесь до 21.12.2007 когда в связи с необходимостью реконструкции мемориала огонь с воинскими почестями был временно перенесён на Поклонную гору в парк Победы В День защитника Отечества, 23.02.2010 Вечный огонь был возвращён к Кремлёвской стене, а зажёг огонь Президент РоссииД. А. Медведев — от факела, который, в свою очередь, зажгли от Вечного огня, горящего у входа вЦентральный музей Великой Отечественной войны, председательМосковского городского совета ветеранов В. И. Долгих и Герой Российской ФедерацииД. Н. Клименко[7][10].

30 апреля 2010 года был зажжён Вечный огонь на Поклонной горе. Предложение о создании мемориала с Вечным огнем поступило от Совета ветеранов города Москвы. Факел, зажжённый у Могилы Неизвестного Солдата в Александровском саду, с почестями перенесли к мемориалу на Поклонной горе. Чести зажечь новый «очаг Памяти» удостоились почётный гражданин Москвы, участник битвы за Москву, председатель Московского совета ветеранов войны, труда и правоохранительных органов Владимир Долгих, Герой России полковник Вячеслав Сивко, член Московской жилой общественной организации «Содружество» Николай Зимогоров.

7мая 2014 годабыли заменены запальники горелки Вечного огня на Могиле Неизвестного солдата. Замену произвели специалисты Мосгаза Несколько минут Вечный огонь горел рядом в специальной капсуле. После замены Вечный огонь зажгли снова. Зажигал огонь Владимир Зельдин

1147 р. прийнято вважати роком заснування Москви за князювання владимиро-суздальського князя Юрія Довгорукого. Проте центром самостійного князівства вона стала лише у XIII ст. після монголо-татарської навали. Ймовірно, її першим князем був Михайло Ярославич Хоробрий (1247 – 1248 рр.). Остаточне виокремлення Московського князівства датується 70-ми рр. XIII ст. Доти Московське князівство входило до складу Владимирського князівства.

Родоначальником династії московських князів став син Олександра Невського — Данило. Його удільне князівство було одним із найменших. До нього входили околиці Москви радіусом 40 км. За Данила Олександровича відбулися перші територіальні придбання: 1301 р. він захопив у Рязанського князівства Коломну, 1302 р. за заповітом бездітного князя оволодів Переяславлем. У 1303 р. його син Юрій захопив у Смоленського князівства Можайськ. Юрій усе своє життя провів у боротьбі проти тверського князя за владимирський великокняжий престол, але загинув у одній із сутичок. По його смерті князем став брат Іван Данилович Калита (1325 – 1341 рр.). Слово “калита” означає “грошовий мішок”. Це був князь-скнара. Про його багатства ходили легенди, проте все воно могло вміститися в одній скрині. Володіння Калити були значно меншими, ніж сучасна Московська область. Проте за його правління сталися вагомі перетворення, що змінили долю Московського князівства.

У 1325 р. Іван Калита перевіз до себе на проживання пристаркуватого митрополита галицького Петра Волинця. Через рік Петро помер. Його поховали в недобудованому Успенському соборі. Як розповідає літопис, біля його гробу відбувалися різні дива. По деякім часі Петро вже як святий. Наявність святих мощей Петра і резиденції митрополита перетворили Москву на духовний центр Північно-Східної Русі, а московські князі почали претендувати на політичне панування у цьому регіоні.

Важливим у зростанні Москви став перехід на службу до московського князя боярських родин із різних міст колишньої Київської Русі.

Заповітною мрією московських князів було отримати ханський ярлик на велике княжиння, а це означало право на стягування данини для Золотої Орди. Основним суперником Москви у боротьбі за ярлик було Тверське князівство. У боротьбі між князівствами застосовувались будь-які засоби: підступи, доноси, вбивства. Зрештою, ярлик у 1328 р. дістався Івану Калиті, який використав антитатарське повстання у Твері. Московсько-татарські війська розгромили Твер. Після смерті Івана Калити його політику продовжили його сини Семеон Гордий (1340 – 1353 рр.) та Іван Красний (1353 – 1359 рр.).