заполнить таблицу история 8 класс. Тема: Особеность развитие стран мира в Нов. время :Таблица 1.Что открыли 2. кто и в каком году. 3. суть значение

Чтобы положить конец политической раздробленности, в Бухарском ханстве необходимо было восстановить и усилить центральную власть. Этого нельзя было достичь без кровопролитной борьбы. В этой ситуации на политическую арену выходит сын шейбанида Султана Искандерхана, правитель Мианкаля Абдуллахан (1534-1598).

Большую поддержку Абдуллахану в этой борьбе оказал влиятельный шейх Мухаммад Ислам (1493-1563), живший в селении Джуйбар близ Бухары. Мухаммад Ислам и его потомки по отцовской линии являлись потомками пророка Мухаммеда, а по материнской линии — Чингизхана и Джучихана. Благодаря высокому происхождению и влиянию в среде суфистов, джуйбарские шейхи занимали высокие государственные посты со времен Саманидов. Во второй половине XVI века шейх Мухаммад Ислам, а затем его сын шейх Абубакр Саид занимали в Бухаре пост шейх-ул-ислама.

В 1556 году при поддержке Мухаммада Ислама Абдуллахану удалось занять бухарский трон. Мухаммад Ислам от имени Аллаха дал согласие действиям Абдуллахана. Хотя формально он объявил ханом сначала дядю Пирмухаммада, правителя Балха и Бадахшана, позже отца Искандерхана, государственные же дела вел сам Абдуллахан II.

Вся эпоха правления Абдуллахана в военных походах. Так, он завоевал и присоединил к своему государству Балх в 1574 году, Самарканд в 1578 году, Ташкент и Фергану в 1583 году, Бадахшан в 1584 году, Хорезм в 1595 году. Позже территория его государства расширилась на юге от Герата до Мешхеда, на севере — от Аральского моря и Каспия до Иссык-Куля. Таким образом, весь Мавераннахр, Хорезм и Хорасан объединился под властью единого правителя. К концу XVI века Бухарское ханство превратилось в централизованное государство.

Итак, в XVI веке в истории узбекской государственности большая роль принадлежала династии Шейбанидов. При одном из ярких представителей династии Абдуллахане II узбекская государственность достигла высшего уровня своего развития.

Після гетьманування Івана Мазепи Правобережна Україна виявилась ізольованою від Гетьманщини. До цього спрямовувалась політика Росії і Польщі. Польські магнати, які переважно походили з давніх українських родів (Вишневецькі, Потоцькі, Чорторийські, Любомирські та інші), розширювали свої володіння і намагались захопити в свої руки управління всім життям країни. Протистояти цьому процесу не було кому. Українська знать і шляхта були переважно полонізовані,православна церква зосередилась на суто церковних справах, і тільки Греко-католицька Церква на західноукраїнських землях стала єдиним осередком українського життя.

Гайдамаччина – соціальний рух на Правобережжі у ХVІІІ столітті. Причина повстання полягає в тому, що народні маси, серед яких ще жили традиції козацької волі, не хотіли коритися владі панів і зі зброєю в руках виступали проти поневолення. Учасниками гайдамаччини були переважно незаможні селяни, наймані робітники, дрібна шляхта й нижче духовенство. Гайдамаки діяли невеликими загонами, застосовуючи тактику партизанської боротьби, несподівані напади і стрімкі рейди на панські маєтки. Перший вибух гайдамацького повстання стався в 1734 р., коли російська армія разом з козацькими полками увійшла на Правобережжя, щоб підтримати кандидатуру Августа ІІІ на польську корону. Влітку 1734 р. на престол у Польщі сів ставленик Росії Август ІІІ, і на прохання польських магнатів російське військо легко розбило повстанців. В 1750 р. гайдамацький рух спалахнув з новою силою, проте неспроможність створити цілісну організацію, а також відсутність плану дій спричинили поразку повстання.

Коліївщина – найвідоміший виступ гайдамаків 1768 року. Основною його силою було селянство. Це повстання спричинили декілька факторів:

По-перше, в південній Київщині, де зародилась Коліївщина, селяни довше користувались свободою від панських повинностей (ця територія була заселена пізніше від інших частин Правобережжя).

По-друге, панське господарство переживало складні часи перенесення збіжжевих ринків з-над Балтики до Чорного моря.

По-третє, значний вплив на селян мала близькість вільного Запоріжжя.

По-четверте, на півдні Київщини загострилися релігійнісуперечності.

На оборону Православної Церкви стала російська царицяКатерина ІІ. Саме тоді польська шляхта, вороже настроєна до Росії, організувала конфедерацію в м. Барі (містечко на Вінниччині). В цей момент гайдамаки підняли повстання, розраховуючи на російську до Відомими гайдамацькими ватажками стали Максим Залізняк та Іван Гонта. Здобувши Умань, вони вчинили жорстоку різанину панів, євреїв, католицького духовенства. Гайдамацький рух набрав великих розмірів, але зорганізувати повстанців в одну армію не пощастило. З іншого боку, Росія не виправдала надій. Генерал Кречетніков, йдучи на до повстанцям, спочатку ніби виявляв прихильність до них, але потім за завданням Катерини ІІ наказав заарештувати ватажків і віддати їх польському судові. Гонту було піддано тортурам і покарано смертю, а Залізняка заслано в Сибір.

Причинами поразки було те, що царизм вів двозначну політику щодо соціальних рухів на Правобережжі. З одного боку, він бачив у гайдамацькому русі процес дестабілізації та ослаблення Польщі, з іншого – боявся, щоб народний виступ не перекинувся на Лівобережну Україну. Коліївщина (від слів «кіл», «колоти», «колій») була стихійним і погано організованим повстанням. Але об’єктивно вона сприяла возз’єднанню Правобережної України з Лівобережною, що відбулося в кінці XVIII ст. Гайдамацький рух мав великий вплив на піднесення національно-визвольного руху в Галичині.

Опришківство – визвольний рух у Галичині, який розпочався вже у ХVІ столітті і був викликаний посиленням експлуатаціїселянства й національного гніту. Опришки використовували методи партизанської боротьби, діяли невеликими загонами, користувалися масовою підтримкою населення. Найбільшого розмаху опришківський рух набрав у 30-ті – 40-ві роки ХVІІІ ст. під проводом Олекси Довбуша (загинув 1745 р.). Згодом опришківський рух очолювали І. Бойчук, В. Баюрак, П. Орфенюк.

Отже, опришківство було невід’ємною течією національно-визвольного руху всього народу, підточувало підвалини кріпосницького ладу, мало антипольське, антишляхетське спрямування.