правители из рода Каролингов (6 КЛАСС) так-же укажите годы рождения и один короткий факт. нужно три правителя. один уже есть - карл мартен. НУЖНО ЕЩЁ ДВА

200 лет назад началось изгнание войск Наполеона из России. 19 октября сам завоеватель оставил Первопрестольную столицу нашей Родины. 22 октября произошло знаменитое сражение у Малоярославца, после которого Наполеон был вынужден начать своё гибельное для его армии отступление по Смоленской дороге. Предлагаем читателю окончание очерков писателя и историка Александра Сегеня про 1812 год. 

В декабре 1812 года через Неман из России в Европу вернулись 18 тысяч жалких, оборванных и обмороженных людей, которых уже трудно было назвать солдатами. В русском плену оказалось 130 тысяч, а 350 тысяч европейцев из двенадцати стран навеки остались лежать на бескрайних и прекрасных российских просторах. 
Свершилось! Враг изгнан. В день светлого Христова Рождества вышел манифест государя об изгнании неприятеля из пределов Отечества. Тем радостнее звучали рождественские проповеди, читаемые во дни избавления от бедствия, которое еще недавно казалось непреодолимым. 
«Если же кто с волхвами притек в сокровенный Вифлеем от шумного Иерусалима: да не возвратится тот ко Ироду похвалиться своим обретением; да не соделается тайна Царя славы оружием миродержителя тьмы века сего» , — взывал архимандрит Филарет (Дроздов) к народу православному, вновь обретшему веру и посему победившему. 
Святителю Филарету суждено было стать первым, кто дерзнул осмыслить значение великих и потрясающих событий. В самом начале 1813 года президент Российской академии художеств Алексей Николаевич Оленин обратился к нему с написать рассуждение о том, почему России удалось сокрушить несокрушимую мышцу Наполеона. Оленин потерял на войне своего 19-летнего сына Николая, прапорщика лейб-гвардии Семеновского полка, погибшего в Бородинском сражении. В письме к Филарету он писал: «Кому же, если не служителю святого алтаря, приличествует доказать происшествиями нынешней войны, что неимоверные подвиги народа русского начало и основание свое имеют в беспредельной вере к Богу, в верности к царю и в любви к Отечеству» . Архимандрит Филарет откликнулся на Оленина и написал трактат «Рассуждение о нравственных причинах неимоверных успехов наших в настоящей войне» . 

Герой однієї з найвідоміших комедій Мольєра "Міщанин-шляхтич" — такий собі пан Журден. Нажив він собі грошенят, а от роду був ну зовсім не аристократичного. А так хотілося панові Журдену стати одним із них — тобто дворянином. Це бажання настільки заволоділо його думками і всім його єством, що він став виглядати наївно, часом кумедно, а часом і зовсім по-дурному.

Мольєр часто зустрічався у житті з такими міщанами-шляхтичами, засліпленими бажанням "стрибнути вище голови". Про це свідчать афоризми видатного драматурга. Скажімо, такий: "Доброчесність — це перша ознака шляхетності, іменам я надаю набагато менше значення, ніж вчинкам".

Для того, щоб трохи зрівнятися зі шляхтичами, пан Журден винайняв для себе вчителів музики, танців, фехтування. Вони швидко зрозуміли недолугість свого учня і почали грати на його почуттях. Розмовляючи між собою, вчителі музики і танців визнають, що пан Журден вдає із себе галантного шляхтича, а сам анічогісінько не тямить у мистецтві, проте добре платить, і це найголовніше. Це, може, і добре, що пан Журден людина темна і аплодує кожній нісенітниці, бо за його гроші можна пробачити Журдену всяку дурість. Учитель музики наголошує на тому, що пан прославить їхній хист серед вельможного товариства: "...він нам плататиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього".

Можна було б привітати бажання пана Журдена вивчати не лише мистецтво, а й науки, зокрема філософію, якби всі його зусилля не були спрямовані лише на те, щоб виглядати шляхетним в очах інших. До того ж через складність він відкинув логіку і процеси мислення, віддавши перевагу орфографії. Адже це заняття не вимагало ніяких розумових зусиль. Задоволений уроком, пан Журден звернувся до вчителя з проханням до написати ніжну записочку до однієї шляхетної дами. Вчитель погодився. Він тільки запитав, прозою чи віршем хоче написати пан. Журден був спантеличений. Вчителеві довелося пояснити значення слів "проза" і "вірш". Здивований Журден не втримався від репліки: "Далебі, понад сорок років розмовляю я прозою, а мені це ніколи й на думку не спадало".

Объяснение:

не нужно