Японія була чи не єдиною країною Сходу, у чиєму розвитку період світового колоніалізму співпав не зі станом загальної внутрішньої кризи, а навпаки, із моментом бурхливого внутрішньополітичного піднесення після "революції Мейдзі" ("освічене правління" імператора Муцухіто) 1867-1868 рр., яка об'єднала країну під проводом князівств із збереженням за ними десятої частини місцевих прибутків, але в 1871 р. був виданий указ про повну ліквідацію князівств і поділ Японії на префектури.
Тоді ж була організована імператорська гвардія, підпорядкована урядові, а наступного року оприлюднений декрет про створення збройних сил на основі загального військового обов'язку.
Хоча самураї перестали бути провідним станом Японії й у кращому разі мали підстави претендувати на офіцерські посади в регулярній армії, дух самурайства не зник. Позбавлені колишніх прав і привілеїв, нащадки вчорашніх самураїв культивували свої військові доблесті й виховували відповідним чином солдат, відтепер войовничість самураїв була спрямована на зовнішній світ - сусідні з Японією країни й народи. Не випадково держава спершу взяла у свої руки будівництво арсеналів і верфів - без них вона не змогла б створити сильних збройних сил.
Імператорський уряд також видав декрети про зрівняння у правах усіх громадян, відміну цехових регламентацій, ліквідацію внутрішніх мит, свободу торгівлі та пересування людей і перевезення товарів. Запроваджувалися єдині закони та суди для всієї країни і всіх груп населення, була введена єдина валютна одиниця - ієна. Здійснювалася освітня реформа, створювалися нові школи, відкрився Токійський університет, заохочувалося відрядження японців за кордон для отримання освіти.
