1. Потому что декабристы стали первенцами социалистической, революционной мысли, с которой Николай I в дальнейшем будет бороться
2. Очень даже корректно, Николай I укреплял основы самодержавия, подавлял бунты и восстания
3. Скорее всего из-за железного занавеса и усиления чиновничьего аппарата
4. Последние 5 лет Николая I назывались мрачным 5 летием, когда цензор проверял цензора, когда за любон неаккуратное слово могли арестовать, а что произошло за 5 лет до смерти Николая I? Революция в Венгрии
5. Николай I, по-видимому, боялся революции, ведь когда ему бы тогда пришлось полностью реформировать весь государственный аппрат, как собственно потом сделает его сын
6. Возможно, потому что в XIX веке каждая личноть, каждая реформа имеют огромную значимость, это период усложнения мира, начало блоковой системы, промышленный переворот, формирование классической русской культуры
7. Конечно же, крестьянская реформа 1861 года, т.к. она повлияла на всё российское общество, дало невиданный толчок России, в Англии уже в 1649 году казнили короля, в то внемя как у нас только закрепостили крестьян, мы очень отставали, а Александр нам выбраться из неустойчивого положения
в 1870 году родился Ленин... тоже значимое событие XD ))
ЕСЛИ ЕСТЬ ВОПРОСЫ, ЗАДАВАЙ, НА ВСЁ ОТВЕЧУ
З початку XVIII ст. історія Криму тісно взаємопов’язана з устремлінням росіян на південь, що кінець кінцем призвело до приєднання Криму до Російської держави. Відносини Росії з Кримом розпочалися ще за Івана III, який 1474 р. уклав з Менглі-Гіреєм союз і пообіцяв притулок на випадок потреби.
З тих пір відносини підтримувалися постійно і носили то дружній, то войовничий характер. Головним предметом для дружніх стосунків була торгівля. Якщо ж виникали непорозуміння, які не могли владнати посли, кримці здійснювали набіги на російські землі. За часів Кримського ханства вони були дуже частими: 1532 р., 1535, 1536, 1562, 1571, 1591, 1592, 1595 р. і т. д. У XVII ст. набіги повторювалися все рідше. Це пояснювалося, з одного боку, розбратом у Криму і тим, що кримські хани змушені були брати участь у численних війнах, які вела Туреччина, з другого - тим, що Росія значно зміцнила до цього часу південний кордон рядом фортець і колонізувала його служилим елементом.
З кінця XVII ст., особливо після приєднання України, Росія починає активно прагнути на південь у Крим. Першою серйозною, хоча і невдалою спробою здійснити цей намір, якщо не враховувати маловідомий похід росіян у 1559 р., були кримські походи часів цариці Софії Олексіївни. Перед початком тієї війни Москва вимагала від Туреччини віддати Крим і обидві фортеці, що закривали виходи в Азовське і Чорне моря, а також виселити всіх татар із Криму.
Фактично вперше Росія офіційно заявила про свою південну політику. З цього часу кримські татари вже знали, чого вони можуть чекати від Росії. Однак похід під командуванням В. Голіцина 1687 р. був невдалим.
