скільки років пройшло між початком республіканського періоду в Римі та знищенням західної частини римської імперії

Державний устрій Риму в період республіки був досить простий і деякий час відповідав умовами поліса, яким Рим був до часу виникнення держави. Протягом наступних п'яти століть існування республіки розміри держави значно збільшилися, що майже не відобразилося на структурі вищих органів держави, які, як і раніше, знаходилися в Римі і здійснювали централізоване управління величезними територіями. Природно, що таке становище знижувало ефективність управління.

На відміну від рабовласницької демократії в Афінах, Римська республіка була аристократичною, вона забезпечувала привілейоване становище знатної багатої верхівки рабовласників, що відобразилося на повноваженнях і взаємовідносинах державних органів. Ними були насамперед народні збори, сенат і магістратура. Хоча народні збори вважалися органами влади римського народу і були втіленням притаманної полісу демократії, фактично управляли державою не вони. Це робили сенат і магістрати — органи реальної влади нобілітету.

В Римській республіці існували і розрізнялися три види народних зборів — центуріатні, трибутні, куріатні.

Головну роль відігравали центуріатні збори, які забезпечували завдяки своїй структурі і порядку прийняття рішень перевагу в них аристократичних і багатих кіл рабовласників. Щоправда, їхня структура із середини III ст. до н. е. з розширенням меж держави і збільшенням кількості вільних змінилася не на користь цих кіл. Кожен з п'яти розрядів заможних громадян почав виставляти рівну кількість центурій — 70, а загальна кількість центурій була доведена до 373. Однак перевага аристократії і багатства все ж залишилась, оскільки в центуріях вищих розрядів було значно менше громадян, ніж у центуріях нижчих розрядів, а незаможні пролетарії, кількість яких значно зросла, як і раніше, становили лише одну центурію.

До компетенції центуріатних зборів належало прийняття законів, обрання вищих посадових осіб республіки (консулів, преторів, цензорів), оголошення війни і розгляд скарг на вироки до смертної кари.

Другим видом народних зборів були трибутні збори, які залежно від складу жителів триб, які брали участь в них, поділялися на плебейські і патриціансько-плебейські. Спочатку їх компетенція була обмеженою. Вони обирали нижчих посадових осіб (квесторів, едилів тощо) і розглядали скарги на вироки про стягнення штрафу. Плебейські збори, крім того, обирали плебейського трибуна, а з III ст. до н. е. вони отримали право приймати закони, що сприяло зростанню їх значення у політичному житті Риму.

Xvii век принес многочисленные испытания россии и ее государственно-сти. после смерти в 1584 г. ивана грозного его наследником и царем стал слабый и болезненный федор иванович (1584-1598). началась борьба за власть внутри страны. такая ситуация вызывала не только внутренние противоречия, но и усиленные попытки внешних сил ликвидировать госу-дарственную самостоятельность россии, на протяжении практически всего столетия ей приходи-лось отбиваться от речи посполитой, швеции, набегов крымских татар – вассалов османской им-перии, противостоять католической церкви, стремившейся отвратить россию от православия.в начале xvii в. россия пережила период, который называют смутным временем. xvii в. положил начало крестьянским войнам; на этот век приходятся мятежи городов, знаменитое дело патриарха никона и раскол православной церкви. поэтому этот век в.о. ключевский назвал бун-ташным.смутным временем охватывает 1598-1613 гг. за эти годы на троне побывали цар-ский шурин борис годунов (1598-1605), федор годунов (с апреля по июнь 1605), лжедмитрий i (июнь 1605 – май 1606 василий шуйский (1606-1610), лжедмитрий ii (1607-1610), семибо-ярщина (1610-1613).борис годунов одержал победу в нелегкой борьбе за престол между представителями высшей знати и был первым царем, получившим трон не по наследству, а путем выборов на зем-ском соборе. за свое недолгое правление он проводил миролюбивую внешнюю политику, решив на 20 лет спорные вопросы с польшей и швецией; поощрял и культурные связи с западной европой. при нем россия продвинулась в сибирь, окончательно разгромив кучума. в 1601-1603 гг. на россию обрушился «глад великий», вызванный неурожаями. годунов принимал определенные меры по организации общественных работ, разрешил холопам уходить от своих господ, раздавал хлеб из государственных хранилищ. однако улучшить положение не удавалось. усугубляло взаимоотношения власти и крестьян аннулирование в 1603 г. закона о временном восстановлении юрьева дня, что означало усиление крепостничества. недовольство масс вылилось в восстание холопов, которое возглавил хлопок косолап. это восстание многие считают началом крестьянской войны.высшим этапом крестьянской войны начала xvii в. (1606-1607) было восстание ивана бо-лотникова, в котором участвовали холопы, крестьяне, посадские люди, стрельцы, казаки, а также присоединившиеся к ним дворяне. война охватила юго-запад и юг россии (около 70 городов), нижнее и среднее поволжье. восставшие разгромили войска василия шуйского (нового царя) под кромами, ельцом, на реках угра и лопасня и др. в октябре-декабре 1606 г. восставшие осадили москву, однако из-за начавшихся разногласий – предательства дворян потерпели пора-жение и отступили к калуге, а затем в тулу. летом-осенью 1607 г. вместе с холопа ильи горчакова (илейки муромца, ? –ок. 1608) восставшие сражались под тулой. осада тулы продол-жалась четыре месяца, после чего город был сдан, восстание подавлено. болотников был сослан в каргополь, ослеплен и утоплен. в такой острый момент была предпринята попытка польской интервенции. правящие круги речи посполитой и католической церкви намеревались расчленить россию и ликвидировать ее го-сударственную самостоятельность. в скрытой форме интервенция выразилась в поддержке лже-дмитрия i и лжедмитрия ii. открытая интервенция под руководством сигизмунда iii началась при василии шуйском, когда в сентябре 1609 г. был осажден смоленск и в 1610 г. состоялся поход на москву и ее захват. к этому времени василий шуйский был свергнут дворянами с престола, и в россии наступило междуцарствие – семибоярщина. боярская дума пошла на сделку с польскими интервентами и склонилась призвать на престол польского короля малолетнего влади-слава, католика, что было прямым предательством национальных интересов россии. кроме того, летом 1610 г. началась шведская интервенция с целью отторгнуть от россии псков, новгород, се-веро-западные и северо- области.