Дипломатические отношения.
1.Посольство У-Ди, Земарха
2.Политический союз Тюркского каганата с Византией
Культура
1.Распространение религий
2.Обмен достижениями материальной и духовной
культуры между странами
Торговые отношения
1. Распространение торгово-денежных отношений
2. Из Центральной Азии вывозились кони, военное
снаряжение, золото и серебро, полудрагоценные камни и
изделия из стекла, кожа и шерсть, ковры и
хлопчатобумажные ткани, экзотические фрукты-арбузы и персики, курдючные овцы и охотничьи
собаки, леопарды и львы.
Наприкінці 50-х рр. Наддніпрянська Україна була найбільш розвинутою в економічній площині регіоном Російської імперії. Але подальшому економічному розвитку дедалі більше заважало існування кріпосного права. Розвиток промисловості стримували відсутність ринку вільнонайманої робочої сили та вузький попит на промислову продукцію. Існування кріпацтва заважало також процесові розшарування селянства та формуванню суспільних верств селян-підприємців і сільських найманих робітників. До того ж міські підприємці та купці не мали можливості купувати землю, оскільки вона не була предметом вільної купівлі та продажу.
У середині століття поступово почали окреслюватися нові контури господарської спеціалізації регіонів Наддніпрянщини. У господарстві Півдня провідне місце замість вівчарства посіло вирощування пшениці на експорт. На Лівобережжі віддаленість від ринків збуту зернової продукції спричинила в південній частині перетворення на головне джерело прибутків тваринництво, в північній – тютюнництво й льонарство. Значні прибутки землевласникам Лівобережжя давало винокуріння. Правобережжя в 40-х рр. перетворилося на основний район виробництва цукру. Зменшення питомої ваги в господарствах Правобережжя зернових і розвиток цукробурякового виробництва стали відображенням змін, що відбувалися в економіці Наддніпрянщини.
Протягом першої половини ХІХ ст., коли освоювалися землі Півдня, тут переважало вівчарство, володарі маєтків Правобережжя спеціалізувалися на вирощуванні зерна, яке продавалося через чорноморські порти. Зернове господарство Правобережжя було засноване на кріпосній праці, на Півдні – переважало використання вільнонайманої робочої сили. Завдяки продажеві зерна більшість власників маєтків Правобережжя накопичила значні кошти і, а водночас, відбираючи землю в селян під зернові, спричинила появу великої кількості безземельних кріпосних селян. Внаслідок цього поміщики, орієнтуючись на наявний попит, вкладали гроші в будівництво цукрових заводів і закладали бурякові плантації, на яких працювали безземельні селяни. Розвиткові цукробурякового виробництва сприяли також гарні природні умови, великі лісові масиви, які давали паливо для заводів, і протекційна політика російського уряду. Все це забезпечувало цукрозаводчикам високі прибутки.
Объяснение:
