Реформаторская деятельность Петра I отличалась невиданным размахом, новизной и смелостью в ломке отживших законов, учреждений, уклада жизни и быта. Действия его были не только решительны, но нередко и жестоки. Его указы, отмечал А.С. Пушкин, кажется, «писаны кнутом».
Сущность преобразований Петра I заключалась в том, что они представляли собой классический пример радикальных принудительных реформ, проведенных государством «сверху». Инициатива, исходящая от общества, то есть «снизу», оказалась невостребованной. Основным инструментом проведения реформ было законодательное регулирование всех сторон жизни общества. Петр I мечтал создать свое рациональное, или, в его терминологии, «регулярное» государство, где исполняются дельные, толковые законы, ограждающие население от произвола бюрократии. Петровское законодательство охватывает буквально все сферы общественной жизни: регламентирование промышленности, внешней торговли, армии и флота, управления различными слоями населения. Однако идеал рационального государства, о котором мечтал царь, оказался утопией и на практике привел к установлению полицейского абсолютистского режима.
В области экономики петровские преобразования были направлены, прежде всего, на форсированное строительство казенных заводов по стратегически важным для государства производствам. Уже в связи с азовскими походами и строительством воронежского флота был расширен Боринский железоделательный завод, построены у Воронежской верфи Липецкий доменный и Кузьминский молотовый заводы. В Тульском округе были расширены и переоборудованы оружейные заводы, которые к концу царствования Петра изготовляли 15 тысяч ружей и тысячу пистолетов в год. На Оке выросли Дугненский доменный и Меньшовский орудийный заводы. С началом Северной войны Петр обращает внимание на развитие Олонецких заводов, которые должны были лить пушки и ковать якоря. Были основаны Пушечные дворы в Москве и Петербурге, Сестрорецкий оружейный завод, на котором производили оружие, проволоку, якоря.
В 1697 году на Урале началась закладка Невьянского завода — первенца уральской промышленности. Первый чугун на этом заводе выплавили в декабре 1701 года. Рождение знаменитой уральской промышленности было выдающимся событием. Затем появляются Каменский, Алапаевский, Екатеринбургский и другие железоделательные заводы. К 1725 году число уральских заводов доходит до одиннадцати. В 1718 году на всех русских заводах было выплавлено более 6,5 млн пудов чугуна и около 200 тысяч пудов чистой меди, что позволило с 1722 года начать экспорт железа.
Для снабжения армии и флота, для продажи на внутреннем рынке и вывоза за границу были основаны 15 суконных и шерстяных, 11 полотняных и парусных, 14 кожевенных, 9 шелковых, 6 бумажных, много пороховых, канатных и других мануфактур. Всего к концу царствования Петра в России действовало 221 промышленное предприятие, из них 200 фабрик и заводов было основано в петровскую эпоху. На современников деятельность царя в деле развития промышленности производила неизгладимое впечатление. Россия представлялась им как бы одним заводом: повсюду был слышен стук молотков и топоров; «отовсюду текли ученые и всяких знаний мастера с книгами, инструментами, машинами, чтобы извлекать из земных недр скрытые сокровища». И при всех этих работах виден был сам Петр, как мастер и руководитель.
Во все концы страны рассылались письма и грамоты царя то с советом, то с грозным приказом искать железо, серебро и свинец, заводить мануфактуры и фабрики, лить чугун, ткать полотно и парусину. Побуждая предприимчивых людей вкладывать капиталы в промышленность, царь освобождал предпринимателей от повинностей, предоставлял им кредиты, льготы и защиту государства от иностранных конкурентов.
Бурно развивающаяся промышленность остро нуждалась в рабочей силе. Вначале к заводам прикрепляли всевозможного рода «гулящих людей», беглых солдат и нищих. Число же вольных работников было невелико. Чаще всего работные люди вербовались из крепостных крестьян.
В крепостнической России проблему рабочей силы в промышленности Петр решал чисто крепостническим образом — в принудительном порядке приписывал казенных крестьян к заводам. Разрешалось также предпринимателям покупать к своим заводам крепостных крестьян, чтобы использовать их на заводских работах. Так превращались промышленные предприятия, где зарождался капиталистический уклад, в предприятия крепостнические. В целых отраслях промышленности использовался труд только крепостных крестьян.
С развитием промышленности расширялась внутренняя и внешняя торговля, особенно с завоеванием выхода к Балтийскому морю.
Объяснение:
. Ярослав Мудрий був великим Київським князем (1015–1018, 1019–1054), ростовським князем (989–1010), Новгородським князем (1010–1034). Ярослав Мудрий біографія скорочено Ярослав народився приблизно 982 року, був другим сином князя Володимира Святославича з династії Рюриковичів від полоцької княжни Рогнеди. В 10 років Володимир відправляє сина зайняти ростовський князівський стіл, а в 1100 – Ярослав став новгородським князем. Наприкінці правління Володимира Великого 1014 року, Ярослав відмовився сплачувати щорічну данину Києву, що становила 2000 гривень, і виступив проти свого батька походом. Під час приготування до походу, Володимир помер. Після смерті свого батька Володимира 26 листопада (день св. Георгія) 1015 року Ярослав Мудрий в жорстокій боротьбі за київський престол розбив війська Святополка біля Любеча і посів київський престол, але 1018 року під натиском польських військ короля Болеслава І, яких взяв собі на до Святополк, мусив покинути Київ і утік до Новгорода. Після остаточної перемоги в битві над річкою Альтою 1019 року Ярослав Мудрий став київським Великим князем. Прагнучи об’єднати всі руські землі під своєю владою, Ярослав Володимирович вів боротьбу проти свого брата Мстислава Володимировича, князя тмутороканського і чернігівського. Після битви, яку Ярослав програв, під Лиственом біля Чернігова 1024 року. Ярослав мусив відступити Мстиславові Чернігівщину і всі землі на схід від Дніпра, крім Переяславщини. Згодом, після укладеного 1026 року у Городку під Києвом миру, почалося порозуміння і співпраця між братами. Ярослав Мудрий допомагав Мстиславові у боротьбі зкасогами і ясами у 1029 році, поширивши свої володіння до Кавказьких гір; а Мстислав — у скріпленні й поширенні держави Ярослава Мудрого на захід від Дніпра. 1030 року на півночі Ярослав зайняв землі між Чудським озером і Балтикою і там заснував м. Юріїв (нині — Тарту), у 1030 — 1031 роках війська Ярослава і Мстислава відвоювали Червенські городи, які 1018 року захопив Болеслав І. Тоді ж Ярослав здобув від королівства Польського смугу землі між ріками Сяном і Бугом. За відомостями, що містяться у “Повісті врем’яних літ”, він в 1030 році відвоював місто Белз, а в 1031 заклав місто свого імені Ярослав. 1036 – після смерті Мстислава Ярослав стає єдиним володарем Київської держави, окрім Полоцького князівства, яке виділено Володимиром Святим в уділ роду Ізяслава. 1036 року, за літописом, Ярослав Мудрий розгромив біля Києва печенігів і нібито, за літописом, на місці перемоги над ними почав будувати у 1037 році Софійський собор. Хоча останні дослідження Софії Київської с це твердження літопису. У 1038–1042 роках Ярослав вів успішні походи проти литовських племен — ятвягів, проти Мазовії, проти прибалтицько-фінських племен ямь і чудь. 1043 року він підготував під проводом свого сина Володимира і воєводи Вишати похід на Візантію, який закінчився поразкою, багато воїнів потрапило в полон чи загинуло. Щоб охороняти свою державу проти нападів кочовиків, Ярослав укріплював південний кордон, будуючи міста над ріками Россю і Трубежем: Корсунь, Канів, Переяслав; як також другу фортифікаційну лінію надСулою: Лубни, Лукомль, Воїнь. Останні роки життя Ярослав провів у Вишгороді. Помер 20 лютого 1054, а між його п’ятьма синами розгорнулась боротьба за владу. Цей період відомий в історіографії як Тріумвірат Ярославичів, з якого почався розпад Київської Русі і через півтора століття вона фактично перестала існувати як єдина держава.
