Восста́ние Спартака́ (лат. Bellum Spartacium или лат. Tertium Bellum Servile, «Третья война с рабами») — величайшее в древности[1][2] и третье по счёту (после первого и второго Сицилийских восстаний) восстание рабов. Последнее восстание рабов в Римской республике датируется обычно 74 (или 73)—71 гг. до н. э.[3] Восстание Спартака было единственным восстанием рабов, представлявшим прямую угрозу центральной Италии. Окончательно подавлено в основном благодаря военным усилиям полководца Марка Лициния Красса. В последующие годы оно продолжало оказывать косвенное воздействие на политику Рима.
Російська імперія не залишилася осторонь ідей «освіченого абсолютизму». Імператриця Катерина ІІ почала своє правління з реформ, які мали значно змінити структуру та управління державою. Проте залишається питання, чи вдалося імператриці наблизити Російську державу до ідеалів просвітителів?
Варто пригадати! 1. Які перетворення здійснив Петро I в управлінні Російською державою? 2. Що таке «освічений абсолютизм»? 3. Які територіальні придбання здійснила Росія на початку XVIII ст.?
Епоха палацових переворотів.
Після смерті Петра I почалася боротьба за владу між його наближеними. Вирішальну роль у цій боротьбі відіграла гвардія, розквартирована в Санкт-Петербурзі. Гвардійські полки набиралися із дворян і були єдиною організованою й збройною силою в столиці, тому престол міг посісти тільки той, кого підтримувала гвардія. Від 1725 до 1762 р. в Російській імперії відбулося п’ять палацових переворотів, але сутність державного ладу не змінилася. Гвардія пильно стежила за тим, щоб монархи не порушували інтереси дворянства.
