Потомки 1 арабов мтсеогеров проводников ислама ​

Як і раніше, скульптура розвивалася у двох взаємопов'язаних, але далеко не тотожних у духовних основах і основоположних мистецьких принципах, напрямах. В українській мистецькій культурі вона поширювалася насамперед у вигляді орнаментального декоративного різьблення; фігурна скульптура тут виступала хіба що спорадично, спроби ввести її у другій половині XVIII ст. до церковних інтер'єрів як на західноукраїнських землях, так і на Лівобережжі залишилися поодинокими епізодами. У мистецтві латинської традиції кругла скульптура, навпаки, домінувала однозначно, в середині XVIII ст. на короткий час навіть вийшовши на чільне місце в мистецькому житті.
Головним напрямом розвитку української скульптури залишалася вироблена від початку XVII ст. система оздоблення комплексів іконостасів, основою іконографічного репертуару якого була виноградна лоза із залученням декоративних орнаментальних форм європейського походження та стилізованих рослинних мотивів. У ранніх пам'ятках середини століття іноді ще застосовують орнаментику пізньоманьєристичного зразка, як, наприклад, в іконостасах церкви Собору архангела Михаїла у Волі Висоцькій поблизу Жовкви (1655) чи святого Юра в Дрогобичі (1659). Царські врата першого з них продовжують іконографію наскрізно різьблених врат іконостаса львівської П'ятницької церкви. Цю традицію порушено введенням теми дерева Єссея, найраніший зразок якої дають врата іконостаса Стрітенського приділу Софійського собору 1689 p., а на західноукраїнських землях — каплиці Трьох святителів львівської Успенської церкви (1697). Останні належать одному з майстрів європейського культурного кола.
В останній чверті XVII ст. за піднесення жовківського мистецького середовища склався місцевий осередок сницарства. Першим його представником був Юрій Михалович, діяльність якого розгорталася в 60—90-х pp., проте достовірні роботи майстра не відомі.

В Америке, которая была первой поделена между европейскими странами, первой начинается и деколонизация — процесс освобождения колоний.

Вслед за североамериканскими колониями Британии борьба за свободу охватывает Южную и Центральную Америку. В 1791 г. в западной части острова Гаити, принадлежавшего Франции, вспыхнуло восстание рабов-негров. После долгой борьбы с французами, англичанами и испанцами восставшие под руководством Ф.-Д.Туссен-Лувертюра в 1801 г. создали свое государство на всем острове. В 1804 г. Гаити добилось полной независимости.

Ослабление Испании в результате наполеоновских войн вызвало провозглашение в 1810 г. независимых государств в Латинской Америке. Правда, затем испанцам удалось восстановить свою власть всюду, кроме будущей Аргентины. В 1815 г. восстания в испанских колониях вспыхнули вновь. Повстанческие армии во главе с Симоном Боливаром и Хосе Сан-Мартином вели успешные бои с испанцами. К 1825 г. в Латинской Америке возникло около десяти независимых государств. Отделилась от Португалии и Бразилия.

Объяснение:

идея не моя !