1. Галицько-Волинська держава й початок визволення українських земель у першій чверті XIV ст.
На початку XIV ст. міжусобна боротьба татарських ханів ослабила владу завойовників над Україною. Сприятливими обставинами для зміцнення власних позицій найшвидше скористався галицько-волинський князь Юрій (бл. 1301 - бл. 1315).
У 1302 р. він послав на до брату своєї дружини польському князю Владиславу Локетеку військові загони. Але похід був невдалим, внаслідок чого Юрій втратив відвойовану батьком і добре освоєну українцями Люблінську землю, Значно успішніше діяв молодий правитель у мирній роз будові власних володінь. За його князювання швидко розросталися міста й села, розвивалися торгівля й культура.
В 1303 р. була створена Галицька митрополія, що значно зміцнило міжнародний авторитет західноукраїнської держави й водночас послабило релігійні зв'язки з іншими українськими землями. Правління Юрія - це доба золотого спокою, багатства й слави Галицько-Волинської держави та її міжнародного визнання. Сам князь дістав титул "короля Русі". Такий титул найбільше відповідав державотворчим процесам в Україні, оскільки відродження нової Української держави на західних землях відбувалося під давньою назвою "Русь". Інакше й не могло бути.
В часи розпуки й лихоліття громада завжди шукає опори своїм діям у славних сторінках власної історії. А нею в житті українського народу й була могутня Київська Русь. Відроджуючись під цією назвою, Україна тим самим перебирала на себе велич і авторитет своєї попередниці.
Сини Юрія Андрій і Лев (1315 - 1323), хоч і розділили між собою територію князівства, але в політиці завжди діяли спільно. Князі підтримували дружні стосунки з правителями західних держав і тим самим забезпечили мирні умови життя своїм підданим. Внутрішня стабільність стимулювала національне піднесення серед місцевої феодальної верхівки та її прагнення до незалежності від Золотої Орди. При цьому патріоти добре бачили неспроможність власними силами досягти мети й тому в своїх діях орієнтувалися на ті країни, які були готові виступити проти Монгольської держави й разом з тим визнати правомірність державотворчих устремлінь української національної знаті. Такою країною і стала молода Литовська держава.
На початку XIV ст. Литва набрала великої сили, її територія розширилася далеко за межі етнічного регіону - басейнів Вісли, Німану й Двіни - за рахунок приєднаних білоруських і частини руських (російських) земель. Після придушення сепаратистських виступів племен ятвягів і жмуді внутрішнє становище країни зміцніло. В той же час посилилася загроза її державному існуванню з боку німецьких рицарів, Польщі й особливо Золотої Орди.
Спільне прагнення до державної незалежності штовхало в обійми як Литву, так і Україну. Кожна з них міцніла силою іншої. Спочатку ворожі, потім добросусідські відносини між Литвою й Галицько-Волинською Руссю переросли в союзницькі. Вони спрямовувалися проти зовнішньої агресії й одночасно на створення дружньої Литві Української держави.
1)Какие изменения произошли в системе землевладения? С какими политическими процессами они были связаны?
Главное – появился широкий слой собственников земли из-за увеличения территории Московского княжества. Теперь существовали в том числе и крупные землевладения в виде вотчин или наследственных земельных держаний. Позже уже в Московском княжестве появилось поместье, которое даровалось лишь при несении службы князю. И если вотчинник плохо относился к политике московских князей, то землю у него отбирали и давали тому, кто нес службу, так что вотчина переходила в поместье.
2)Какие слои населения и почему были заинтересованы в создании единого Русского государства?
В создании единого государства были заинтересованы князья, горожане, те, кто имел хозяйство, крестьяне. Все они хотели мира, поскольку война между городами приводила к упадку, и параллельно упадок приходил оттого, что набегали чужие племена и также все созданное приходило в упадок.
3)Как использовали усобицу московских князей внешние враги Руси?
Усобица московских князей ослабляла Русь и делала ее «легкой добычей» для внешних врагов. Поэтому они совершали набеги и нападали. И наоборот, объединение Руси делало ее сильнее для внешних врагов, так как в качестве единого государства и мобилизации всех сил Русь могла дать отпор.
