Книга присвячена знаковій постаті в історії України – князю Василю-Костянтину Острозькому. Автор показує творення князями Острозькими, їх інтелектуальним оточенням та істориками різних поколінь генеалогії роду з ХІІІ ст. “Виписані” портрети предків Василя-Костянтина. Особливо детально висвітлюється життєвий шлях батька героя книги – великого гетьмана литовського Костянтина Івановича Острозького як воїна і полководця, його маєтково-економічна потуга, розглядаються діяльність на користь Церкви, родинні справи гетьмана. Головний герой книги Василь-Костянтин представлений в усі періоди його життя – від дня народження і до смерті. Показані його боротьба за батьків спадок, урядова кар’єра, участь у великій політиці та зв’язки з наймогутнішими родами Русі, Литви і Польщі, роль у міжнародних стосунках. Особливу увагу приділено стосункам Острозького з козаками, Московським царством, молдавськими господарями. Досліджуються система землеволодінь князя накопичення багатств та фінансово-економічна діяльність Острозького в аграрній, урбаністичній та інших сферах. Значне місце відведено інтелектуально- культурницьким проектам Василя-Костянтина та його участі в церковно-релігійному житті. Розглядаються також родинні справи Острозького, уклад приватного життя, діяльність і доля дітей князя. Автор намагається розкрити загадку смерті та поховання Острозького. Текст супроводжується великою кількістю ілюстративного матеріалу. Видання має водночас науковий і науково-популярний характер та є навчальним посібником зі спецкурсу, читаного автором на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Для битвы Жангир выбрал горное место недалеко от реки Ор (Орбулак) Джунгарского Алатау, из-за чего битва получила название Орбулакской. Тактикой ведения боевых действий был выбран окопный метод. Исследователи, внимательно изучив место знаменитой битвы, отмечают, что Жангир применил ряд сложных тактических приемов из арсенала военного искусства казахов, но в то же время использовал нераспространенные среди кочевников методы раздробления сил противника. По описанию А. И. Лёвшина, Жангир, опасаясь открытого военного столкновения с джунгарами своего ополчения состоящего всего около 600 воинов, расположил часть своей дружины в ущелье между двух гор, заранее окопав его глубоким рвом и обнеся высоким валом. Протяженность военного укрепления составила 2,5-3 км, передний край окопа был высотой с человеческий рост. Половина воинов организовала полевые укрепления на пути, а остальная часть рассредоточились на утёсах, тем самым подготовив засаду джунгарам. В этих укреплениях Жангир и ждал в засаде на пути следования джунгарской армии во главе с Эрдэни-Батуром. Битва началась с элемента неожиданности, джунгары наткнувшись на засаду казахов сразу понесли большие потери. В этой битве казахами было впервые массово применено огнестрельное оружие, и в первые же часы джунгары лишились столь большого количества воинов, шедших спереди что вынуждены были отступить обратно в открытую равнину. По разным оценкам джунгары потеряли в засаде от одного до десяти тысяч человек.
В это время подоспели союзники казахов бухарское войско Жалантос Батыра с войском 20 тыс. человек и вышли в тыл джунгар, войско джунгаров не ожидавшего такого хода событий пришло в расстройство, Эрдэни-Батур предпочел далее не вступать в сражение и был вынужден отступить в Джунгарию.
Объяснение:
