Объяснение:
28 червня 1914 р. в Сараєві сербський націоналіст Гаврило Принцип убив наступника австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердінанда. 28 липня 1914 р. Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. Це запустило ланцюгову реакцію, яка призвела до розгортання Першої світової війни. Її спричинило протистояння держав — учасниць двох угруповань: Центральних держав (Австро-Угорщина, Німеччина, Італія) та Антанти (Велика Британія, Франція, Росія). Кожна з країн прагнула досягти своїх геополітичних інтересів. Україна в них також посідала помітне місце через своє вигідне географічне положення та ресурси.
Німеччина сподівалася розчленувати Росію й оволодіти Польщею, Литвою, країнами Балтії, Білорусією та Україною. Особлива роль у цих планах відводилася українським землям, оскільки саме вони мали стати відправним пунктом для подальшого завоювання Німеччиною світового простору.
Територію України командування німецької армії вважало одним із головних театрів воєнних дій. Прагнучи ослабити Росію в геополітичному плані, німецькі політики прихильно ставилися до можливої незалежності України. Останню вони вважали плацдармом для здійснення Росією зовнішньополітичної експансії на Балкани та до Передньої Азії. Унаслідок цього втрата України, на їхню думку, призведе до краху великодержавницької політики російської влади. Україна також приваблювала Німеччину своїм економічним потенціалом.
Австро-Угорщина здавна змагалася з Росією за гегемонію (першість) у слов’янському світі. Австрійські Габсбурги, які проводили більш ліберальну національно-культурну політику стосовно слов’ян, сподівалися розширити свої володіння за рахунок Балканських держав, а також Холмщини, Підляшшя, Волині й Поділля, які перебували у складі Росії. Австро-Угорщина заявляла, що землі, заселені українським народом, мають бути об’єднані в окрему українську автономну область у складі імперії. Крім цього, розглядалися варіанти віддати українські землі
Світова війна — глобальне протистояння союзів держав із застосуванням зброї, що охоплює велику частину світу.
Геополітика — політологічна концепція, за якою зовнішня політика держав визначається географічними чинниками (розташуванням країни, природними ресурсами, кліматом тощо).
Німецька карта світу в 1914 р.
Російський плакат 1914 р.
Визначте за наведеними карикатурами, яку роль відігравала пропаганда в роки Першої світової війни.
Німеччині, створити з них санітарний кордон проти впливів Росії або передати їх відновленій Польській державі.
Росія, приховуючи свої експансіоністські наміри, заявляла про прагнення захистити Сербію від агресії Австро-Угорщини. Одночасно із дим проголошувалася необхідність звільнення з-під влади Габсбургів «єдинокровних братів-русинів» західноукраїнських земель й «возз’єднання уярмленої Русі» з Росією на засадах етнографічної спільності. Прагнучи оволодіти Галичиною, Буковиною й Закарпаттям, російська влада мала намір відсунути кордони імперії за Карпатські перевали.
Румунія висувала претензії на Буковину й Хотинщину, які вважала своєю історичною спадщиною як колишні володіння Молдавського князівства. Ці території їй обіцяли одночасно Росія й Австро-Угорщина. Румунія після дворічних вагань обрала бік Антанти.
Польське керівництво сподівалося, що після поразки Росії у війні воно відновить свою державу й приєднає до неї Східну Галичину, а можливо, і Правобережну Україну як «історично польські землі».
(лайк, подписку и 5 звёзд)
Панъевропейское движение.
Идея культурно-исторического и религиозного единства Европы выдвигалась многими мыслителями на протяжении всего периода Средневековья и Нового времени. Но с закреплением принципа национально-государственного суверенитета ее реализация оказалась предельно затруднена. Лишь Наполеону Бонапарту удалось на считанные годы объединить большую часть континента под своей властью. Характерно, что, рассуждая о единстве Европы, Наполеон не отступал от традиционного принципа «универсализма» - представления о политическом объеди- нениии народов на основе единой «воли», единой веры, единого языка, единого престола. В его представлении Европа рисовалась в качестве «гелиоцентрической системы» - имперской системы, созданной вокруг «политического светила». Но могущество, основанное на штыках французской армии, оказалось недолговечным. Крах бонапартистской империи наглядно показал, что консолидация европейского континента может стать реальностью только при уважении принципа национального суверенитета. Становление идеологии европеизма в дальнейшем оказалось неразрывно связано с утверждением принципа федерализма, идеи союзного объединения свободных народов Европы.
Во второй половине XIX в. федералистское движение европейской интеллигенции представляло собой уже достаточно заметное политическое явление. Все более популярной становилась идея Соединенных Штатов Европы. Принято считать, что этот термин первым употребил итальянский республиканский деятель, историк и экономист Карло Каттанео. Ярым сторонником федерализации Европы был великий французский писатель Виктор Гюго. На третьем Конгрессе мира в Париже в августе 1849 г. он утверждал: «Настанет день, когда мы воочию увидим два гигантских союза государств - Соединенные Штаты Америки и Соединенные Штаты Европы, которые, став лицом друг к другу и скрепив свою дружбу рукопожатием через океан, будут обмениваться своими произведениями, изделиями своей промышленности, творениями искусства, гениальными дарованиями: увидим, как они поднимают новь на всем земном шаре, сочетают воедино две необъятные силы - братство людей и могущество бога!».
Лозунг Соединенных Штатов Европы активно использовался созданной в 1867 г. в Женеве Международной лигой мира и свободы. Программные установки Лиги базировались на лозунге «Мир через свободу» и идее федерализации Европы. Федеративное государственное устройство рассматривалось в качестве наиболее естественного и разумного компромисса между суверенностью каждого народа и общеевропейским единством республиканских принципов. Франко-прусская война нанесла чувствительный удар по идеалам европейских пацифистов, но проекты создания Соединенных Штатов Европы привлекали все больший интерес. На Конгрессе политических наук, организованном в рамках Парижской всемирной выставки 1990 г., развернулась широкая дискуссия о путях федерализации Европы. Большинство делегатов высказывались за создание Европейского Союза, который не вытеснял бы существующие национальные государства, но препятствовал бы рас шовинизма и милитаризма бы осознанию единства исторических судеб европейцев, общности их духовной культуры и социально-политических идеалов. Характерно, что многие участники дискуссии рассматривали •создание подобного Союза в качестве противодействия нарастающему влиянию США и Великобритании.
Первая мировая война привнесла в европейскую политическую жизнь дух ксенофобии, шовинизма, реваншизма. В результате распада империй Гогенцоллернов, Габсбургов и Романовых Европа превратилась в пестрый конгломерат небольших государств, признающих авторитет «великих держав», но ревностно отстаивавших свои интересы и независимость друг перед другом. В таких условиях идея Соединенных Штатов Европы превратилась в почти иллюзорную мечту, хотя в пропагандистских целях ее по-прежнему использовали самые разные политические силы. Либеральная интеллигенция противопоставляла принципы европейского федерализма, основанного на «равноправии свободных народов», имперским устремлениям великих держав, стоявших у истоков Лиги наций. Представители
