Золота Орда (Улус Джучі - Країна Джучі або тюрк. Улу Улус — Велика Країна, Велика Держава, також у різних джерелах - царство Ординське, царство Татарське, Татарщина тощо) — країна і держава, що існувала між 1240–1502 роками і обіймала землі (степи, гори і ліси) Східної Європи, в т.ч. Західної Молдови, старої Русі (України) зі столицею в Києві, Центральної Азії та Західного Сибіру. Виникла на базі монгольських завоювань 1220 — 1240-х років. Початково була частиною єдиної Монгольської імперії нащадків Чингізхана і називалась улусом Джучі, старшого сина Чингізхана. Назва «Золота Орда» походить від назви в московських літописах 16 століття як пам'ять про золоте шатро ханської ставки (орди). У східних літописних джерелах улус Джучі називався Дешт-і-Кипчак, Білою ордою (Ак-орда) та Синьою ордою (Кок-орда). Керувалася прямими нащадками Джучі, що носили титул ханів, а з кінця 14 століття — великих ханів на ознаку своєї суверенності. Поділялася на два найвпливовіші крила — улуси нащадків двох синів Джучі — Батия та його старшого брата Орда Іхена. В процесі розпаду зі складу Золотої Орди виділилися Астраханське ханство, Кримське ханство, Ногайська Орда, Казанське ханство, Велике князівство Московське, Сибірське ханство, Казахське ханство, Узбецьке ханство.
Утворення.
Золота Орда, як окрема військова і управлінська одиниця у складі Війська (Орди) Чингізхана була утворена для походу на західні землі (відносно Монголії і Середньої Азії) тобто у Західну Азію і Східну Європу.
Військо підпорядковувалось Великому хану і ним керували воєначальники призначені ханом — хани, темники, тисяцькі, сотники і десятники.
Руські князівства і руські землі, які були завойовані монголо-татарами в кінці 30 — на початку 40-х років XIII ст. і ввійшли до складу Монгольської імперії, були підпорядковані Золотій Орді. Підпорядкування виражалося у сплаті данини різноманітними продуктами, грошима і людьми (військова повинність), зобов'язанні надавати війська у випадку війни і підпорядкуванню центральній владі (хана), тобто законам Монгольської імперії і рішенням хана.
Таким чином Золота Орда — це військо, військово-адміністративний підрозділ Монгольської імперії, якому підпорядковувались землі від басейну річки Об та пониззя Сирдар'ї на сході до річки Дністер на заході. Пізніше цю назву стали використовувати для позначення держави, утвореної на основі цього війська на цих землях.
Центром Золотої Орди було Нижнє Поволжя, її столицею спочатку було місто Сарай-Бату (поблизу нинішньої Астрахані), з першої половини XIV ст. — місто Сарай-Берке (поблизу нинішнього Волгограда).
Основними центрами грошової справи в середині XIV століття були: Сарай (Селітрове городище), Сарай ал-Джадід, Гюлістан і Азак.
У часи найбільшого розквіту Монгольська імперія включала землі від сучасної України до Китаю і Індії. Імперія була за суттю об'єднанням великої кількості окремих держав — царств, князівств, ханств, а також земель підконтрольних ордам (тобто державам-арміям степовиків-кочівників).
В Золотій Орді переважна частина земель і пасовиськ була зосереджена в руках феодальної монгольської знаті. Поряд із значною частиною закріпаченого селянства в Золотій Орді існували вільні чи напіввільні селяни-общинники і домашні раби. Феодально залежні селяни сплачували феодалам і державі податки за землю, за виноградники, за користування водою з ариків тощо, відбували підводну, шляхову, мостову та інші повинності. Кочівники платили з худоби податки натурою. Поширювався вивіз на продаж у країни Близького Сходу невільників, що їх захоплювали золотоординські феодали під час розбійницьких наскоків на руські та інші сусідні землі. На чолі Золотої Орди стояв хан із роду Батия, який вважався верховним сюзереном і власником землі. Для розв'язання найважливіших державних питань хани скликали курултаї — з'їзди з представників військово-феодальної знаті.
Японское экономическое чудо (яп. 高度経済成長) — исторический феномен рекордного роста японской экономики, начавшийся с середины 1950-х и продолжавшийся до нефтяного кризиса 1973 года. Рост экономики в период экономического чуда составлял почти 10 % ежегодно, это были самые высокие темпы роста среди развитых стран того времени. Среди причин «чуда» — низкие налоги и интенсивное освоение японской наукой новых технологий, информация о которых до Второй мировой войны в Японию почти не поступала из-за изоляционной политики властей.
Стремительные темпы роста в кратчайшие сроки позволили Японии не только полностью восстановиться после поражения в войне, но и выйти на второе место по экономической мощи (номиналу), последовательно обойдя Францию, Италию, Канаду, Великобританию, ФРГ, СССР и уступая лишь США[1][2]. Второй экономикой мира Япония числилась более 40 лет: с 1968 года, уступив Китаю лишь в 2010 году[3].
Отличительными чертами японской экономики в период «экономического чуда» были:
объединение производителей, поставщиков ресурсов, сбытчиков продукции и банков в тесно связанные группы, называемые кэйрэцу;
взаимовыгодные отношения предпринимателей с правительством;
гарантия пожизненной занятости в больших корпорациях (см. также Японская культура управления);
активное профсоюзное движение.
Содержание
1 «Золотые шестидесятые»
2 Причины
3 Причина завершения
4 См. также
5 Примечания
6 Литература
7 Ссылки
«Золотые шестидесятые»
Период быстрого экономического роста между 1955 и 1961 проложил дорогу к т. н. «Золотым шестидесятым», вторая половина которых обычно ассоциируется с «японским экономическим чудом». К 1964 году в Японии наблюдался устойчивый экономический рост. Но в 1964 году всё изменилось, и темпы роста ВВП стали быстро снижаться. В ответ на сложившуюся ситуацию правительство стало предотвращать рецессию. В 1965 году японский номинальный ВВП был оценен в немного больше, чем $91 млрд. Через пятнадцать лет, в 1980 году, номинальный ВВП взлетел до рекордных $1,065 триллиона.
Причины
реформы
американская оккупация
дешевизна рабочей силы
доверие банковской системе
контроль над внешней торговлей
ориентация на экспорт
поддержка национального производителя
политическая стабильность
освоение японской наукой новых технологий
Востоковед Всеволод Овчинников отмечает: «После войны японцы убедили американцев, что они сами перестроят свою крайне милитаризованную экономику. Однако по существу она так и осталась госкапиталистической. Суть японского чуда — в удивительном взаимном доверии верховной власти и большого бизнеса… В Японии государство сообща с большим бизнесом вырабатывало экономическую стратегию. Они четко определяли приоритеты развития страны. На первом этапе упор был сделан на развитии металлургии, судостроения, нефтехимии. Создали самую передовую в мире металлургию, стали выплавлять 100 млн тонн стали. Япония превратилась в первую судостроительную державу мира, строили танкеры водоизмещением 200—300 тысяч тонн. Чтобы у себя перерабатывать нефть, начали развивать нефтехимию. На втором этапе приоритеты были отданы бытовой электротехнике и автомобилестроению. Надо было сломать сложившийся стереотип — до 1960-х годов японские товары были дешевыми, но некачественными. Ценой огромных усилий на своих транзисторах, на своих телевизорах, потом — автомобилях они убедили мир, что японское — значит качественное»[4].
Причина завершения
Д-р экон. наук Андрей Белоусов относит прекращение «чуда» к 1985 году, когда Япония подписала знаменитые Плаза-соглашения[en] (по имени отеля, в котором они подписаны), в результате которых иена ревальвировалась (выросла) в 1,5 раза, а темп экономического роста в Японии упал с 8 % до 2 %[5]. Япония находится три десятилетия в экономическом застое и постоянной дефляции, немаловажным фактором, приведшим экономику Японии к данной ситуации, является демография. Население Японии уменьшается, из-за демографического кризиса и демографического старения Японии. Японская нация является самой престарелой и одной из самых быстро стареющих в мире. По состоянию на 1 октября 2021 года 29,1 % населения Японии было старше 65 лет[6]. Причиной может быть относительно непродолжительный по времени послевоенный беби-бум в Японии и строгая иммиграционная политика. Потребление уменьшается из-за уменьшения населения, вызванного на фоне старения населения превышением смертности над рождаемостью и строгой иммиграционной политикой. Накопленные свободные (не вложенные в экономику) денежные активы у населения увеличиваются, но из-за дефляции цены на товары и услуги с каждым годом падают, что ещё больше снижает спрос и оттягивает момент покупки товаров населением.
