В связи с пандемией коронавируса (COVID-19) в 2020 году правительствами
зарубежных стран были реализованы меры в различных направлениях внутренней
политики — финансовой, денежно-кредитной и социальной. Меры носили
чрезвычайный характер, предусматривали решение в комплексе таких задач, как
сохранение бизнеса и поддержка занятости, социальная защита и охрана здоровья
населения, на основе активизации взаимодействия центральных и региональных
правительств путем как прямой, так и косвенной поддержки граждан и домохозяйств.
Прямая поддержка граждан и домохозяйств предусматривает:
увеличение размеров социальных выплат;
предоставление субсидий, грантов, ваучеров, льготное кредитование;
отсрочку выплаты налогов, иных обязательных платежей;
облегчение условий получения страховых выплат (по безработице, социальному
и медицинскому страхованию).
Косвенная поддержка граждан и домохозяйств осуществляется путем поддержки
бизнеса, в том числе с целью сохранения рабочих мест и сдерживания безработицы.
Поддержка бизнеса осуществляется посредством:
различных финансовых и налогово-кредитных механизмов, ориентированных
в первую очередь на наиболее пострадавшие отрасли, малые и средние
предприятия, а также на самозанятых (льготные кредиты, гранты, снижение НДС,
налоговые каникулы и проч.);
стимулирования государством применения нестандартных форм и условий
занятости (временная безработица, повременный кредит, кратковременная
и удаленная работа);
субсидирования заработной платы работников.
Проведенный анализ показал, что помимо общих мер в сфере социальной политики,
осуществляемых практически всеми зарубежными странами, в отдельных государствах
реализуются иные меры, к которым относятся:
создание специальных условий для содействия занятости отдельных групп
населения — студентов, демобилизованных военнослужащих, трудящихсямигрантов, инвалидов и др. (Канада, Китай, Австралия);
реализация программ разделения труда и специальных программ по поддержке
работников и рабочих мест (Канада), базовой поддержки доходов (Германия,
Великобритания);
Наприкінці XVIII ст. - першій половиш XIX ст. на західноукраїнських землях: у Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті, які були під владою Австрійської монархії, теж поглибився процес розкладу феодально-кріпосницької системи, в її надрах поступово формувалися нові виробничі відносини.
На захоплених українських землях, особливо у Східній Галичині, продовжували розвиватися традиційні галузі промисловості:
текстильна,
шкіряна,
соляна,
залізорудна,
тютюнова,
лісова.
Засновувалися нові:
папірні,
гути,
керамічні й залізоробні підприємства,
ливарні заводи, особливо в Стрійській окрузі.
У Винниках та Монастирській працювали тютюнові мануфактури. Загальнопоширеною галуззю промисловості було ґуральництво. У 1863 р. у Галичині й на Буковині налічувалося 4000 діючих ґуралень. Згодом кількість їх зменшилася за рахунок концентрації й удосконалення технології виробництва. Поряд із ґуральництвом великого поширення набуло пивоваріння.
Починаючи з 20-х років XIX ст. важливим джерелом збагачення західноукраїнських поміщиків стало цукроваріння. В 1823 р. у Пужинках, неподалік Станіслава, було збудовано першу в краї цукроварню. До середини XIX ст. на західноукраїнських землях існувало 16 цукроварень.
Залізоробне виробництво краю було представлене головним чином руднями. В 1807-1811 рр. на території Східної Галичини діяло 12 залізних
За обсягом виробленої продукції до найпродуктивніших підприємств цієї галузі у Східній Галичині належала солеварня у с. Стара Сіль. За 55 років (1788-1841) тут було вироблено понад 2670,8 тис. центнерів солі. Прикарпатська сіль забезпечувала господарські потреби Галичини і Буковини, вивозилась за кордон. На солеварнях краю використовувалася вільнонаймана праця (за винятком доставки дерева, вивезення солі та деяких інших допоміжних робіт).
У 50-х роках XIX ст. у різних місцях галицького Прикарпаття видобувалася нафта, яка
