Григо́рій Са́вич Сковорода́(22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — видатний український філософ-містик, богослов, поет, педагог, можливо, і композитор літургійної музики. Мав значний вплив на сучасників і подальші покоління своїми байками, піснями, філософськими творами, а також життя, через що його називали «Сократом».
Освіту здобув у Києво-Могилянській академії (хоча вищої освіти не скінчив). Філософські погляди Сковороди присвячені головним чином етиці. Власної філософської системи не створив. Не був лояльним до церковної та світської ієрархії, відкидав будь-який примус, не любив церковних ритуалів, віддаючи перевагу особистій духовній свободі. Від 1769 року вів життя самітника й мандрівного філософа; мандрував переважно по Слобожанщині. Тоді ж почав писати філософські діалоги й трактати, в яких біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання.
Григорій Сковорода писав свої твори різновидами староукраїнської літературної мови: художні та філософські твори слов'яноруською (слов'яноукраїнською), поезії та байки — книжною українською (у ній менше церковнослов'янських елементів). Частину листування Сковорода вів також латинською мовою.[2][⇨]
За життя не надрукував жодного твору.
Объяснение:
12/12
