Тестування для 6 класу Римська республіка у V- І ст. до н.е.

Військова експансія Риму.

У 509 р. до н.е. з Риму було вигнано останнього царя та утворено республіку. В якому столітті це відбулося?

А) ІІІ ст. до н. е.

Б) V ст. до н.е.

В) V ст. н.е.

2. Що означає слово «республіка»?

А) Справа народу;

Б) Краще життя;

В) Правління багатих.

3. Які птахи врятували римлян у 390 р. до н.е. під час нападу галлів?

А) Гуси;

Б) Кури;

В) Шпаки.

4. Кого плебеї обирали для захисту своїх інтересів?

А) Римських диктаторів;

Б) Народних трибунів;

В) Цивільних консулів.

5. Як називалися перші писані закони, які уклали представники патриціїв та плебеїв у V ст. до н.е.?

А) Драконівські закони;

Б) Закони 12 таблиць;

В) Закони царя Хаммурапі.

6. Установіть відповідність між поняттями та їхніми визначеннями.

А) Вето;

Б) Диктатор;

В) Республіка;

1) Форма державного правління.

2) Заборона.

3) Урядовець, який мав надзвичайні повноваження.

7. Установіть відповідність між роками та подіями.

А) 753р. до н.е.

Б) 509р. до н.е.

В) 133р. до н.е.

1) Заснування Риму.

2) Проголошено Римську республіку.

3) Обрано народним трибуном Тіберія Гракха.

8. Підрахуйте, скільки років пройшло від земельної реформи Тіберія Гракха до сьогодення.

А) 2153років;

Б) 1887 років;

В) 2020 років.

9. Кому мала надаватися земля за реформою братів Гракхів?

А) патриціїв;

Б) плебеїв;

В) оптиматів.

Військова експансія Риму.

Як називався головний підрозділ римської армії?

А) фаланга;

Б) легіон;

В) рота.

2. Як називалися війни між Римом та Карфагеном?

А) громадянські;

Б) пунічні;

В) гладіаторські.

3. Скільки було пунічних війн?

А) 5;

Б) 3;

В) 4.

4. Вкажіть причину Першої пунічної війни.

А) напад Риму на Карфаген;

Б) напад Карфагену на Рим;

В) протистояння на острові Сицилія.

5. Перша пунічна війна, яка тривала з 264 по 241 рр. до н.е. завершилася перемогою Риму. За мирною угодою: Карфаген сплатив Риму контрибуцію – 3200 талантів срібла; острів Сицилія став першою провінцією Риму. Встановіть відповідність.

А) контрибуція;

Б) провінція,

1) грошове відшкодування збитків під час війни на користь переможця;

2) завойована римлянами територія, що розташована за межами Італії.

6. Хто очолив карфагенську армію у Другій пунічній війні?

А) Корнелій Сципіон;

Б) Ганнібал;

В) Гай Гракх.

7. У 216 році до н.е. біля містечка Канни, відбулася одна із найвеличніших битв, яку військову тактику використав Ганнібал для перемоги?

А) пів місяця;

Б) сонця;

8. У 149-146 рр. до н.е. відбулася Третя пунічна війна. Чим вона завершилася?

А) сплатою контрибуції 10 тис талантів;

Б) перемогою Карфагену;

В) знищення Карфагену .

9) Встановіть відповідність між датами та подіями.

А) 264-341 рр. до н.е.

Б) 218-202 рр. до н.е.

В) 216 р. до н.е.

Г) 149-146 рр. до н.е.

1) Битва під Каннами;

2) Перша пунічна війна;

3) Третя пунічна війна;

4) Друга пунічна війна.

10) Зробіть підрахунки. Пунічні війни тривали з 264 по 146 роки до н.е.. Скільки років вони тривали?

А) 118 років;

Б) 410 років;

В) 3 роки.

11) У 197 р. до н.е. Рим утворив Іспанську провінцію, у 147 р. до н.е. – Македонську, у 146 р. до н.е. – Африканську, у 133 р. до н.е. – Азіатську. У якому столітті Рим утворював свої провінції?

А) І ст. до н.е.

Б) ІІІ ст. до н.е.

В) ІІ ст. до н.е.

Г) Х ст. до н.е.
​

Внутренняя политика Василия III

Великий князь Московский Василий Иванович III (1505 – 1533, родился в 1479) более всего знаменит тем, что в его правление завершилось собирание раздробленных уделов Северо-Восточной Руси в единое государство. При Василии III  к  Москве был присоединен вечевой город Псков (1510) и последние удельные княжества – Рязанское (1517) и Черниговско-Северское (1517-1523). Василий продолжал внутреннюю и внешнюю политику своего отца, Ивана III, на которого походил суровым, самовластным характером. Из двух главных тогдашних церковных партий в первые годы его правления преобладание принадлежало нестяжателям, но затем оно перешло к иосифлянам, которых Василий III поддерживал до самой смерти.

Василий III

Василий III. Миниатюра из Царского титулярника

Прежний, чисто служилый состав московского боярства по мере объединения русского Северо-Востока пополнялся недавними удельными князьями, людьми гораздо более влиятельными и притязательными. В связи с этим Василий относился к боярам с подозрительностью и недоверием, советуясь с ним только для виду, да и то редко. Важнейшие дела он вёл не при бояр, а посредством незнатных дьяков и дворян (вроде своего приближённого дворецкого Шигоны Поджогина). С такими безродными выдвиженцами Василий обращался грубо и бесцеремонно (дьяк Долматов поплатился заточением за отказ ехать в посольство, а Берсень-Беклемишев был казнён за противоречие великому князю). В годы правления Василия III стал постепенно усиливаться тот конфликт между великокняжеской властью и боярством, который в правление его сына, Ивана Грозного, привёл к ужасам опричнины. Но Василий вел себя с боярами еще очень сдержанно. Ни один из знатных представителей боярского класса не был при нем казнен. Василий по большей части ограничивался взятием с бояр (Шуйских, Бельских, Воротынских, Мстиславских) клятвенных грамот о том, что они не отъедут в Литву. Только князя Василия Холмского постигла при нём опала (за что, неизвестно).

Объединение русских земель

Объединение Московской Руси при Иване III и Василии III

Но к близким родственникам по династическому родству оспаривать его власть, Василий относился с обычной суровостью своих предшественников. Соперник Василия, его племянник Дмитрий Иванович (внук Ивана III от старшего сына, Ивана), умер в тюремном заключении. За своими братьями, Юрием и Андреем, Василий III учредил строгий надзор. Андрею было позволено жениться только, когда сам Василий III стал отцом двоих детей. Братья Василия ненавидели его любимцев и новые порядки.

Не желая передавать престол ни Юрию, ни Андрею, Василий после долгого бездетного брака развёлся со своей первой женой, бесплодной Соломонией Сабуровой, и женился (1526) на Елене Васильевне Глинской, племяннице знаменитого западнорусского вельможи Михаила Глинского. От неё у него и родились сыновья Иван (в 1530, будущий Иван Грозный) и Юрий (1533). Соломония Сабурова была заточена в Суздальский Покровский монастырь, причем пострадали и противники развода (митрополит Варлаам, а также вожди нестяжателей Вассиан Косой Патрикеев и прославленный учёный византиец Максим Грек)

Соломония Сабурова. Картина П. Минеевой

Внешняя политика Василия III

После смерти своего зятя, великого князя литовского Александра (1506), Василий задумал воспользоваться  смутой,  возникшей среди знатнейших панов Литвы. Между ними выдавался образованием, военной славой, богатством и земельными владениями Михаил  Глинский, которого оскорбил брат и преемник Александра, Сигизмунд. Михаил Глинский в ответ перешел на службу к Василию III. Это обстоятельство, а также плохое обращение в Литве с сестрой Василия (женой Александра) Еленой, которая умерла 1513 г., как подозревали, от отравы, вызвали войну Литвы с Москвой. В ходе неё Глинский лишился всех своих прежних литовских владений, взамен которых получил от Василия Медынь и Малоярославец. Союз Сигизмунда с крымским ханом Менгли-Гиреем вызвал в 1512 вторую войну Василия III с Литвой. 1 августа 1514 г. Василий при содействии Глинского отнял у литовцев Смоленск, но 8 сентября того же года полководец Сигизмунда, князь Острожский, нанёс московскому войску тяжкое поражение при Орше. Однако по перемирию 1522 года,  заключенному при посредстве посла германского императора Максимилиана I, Герберштейна, Смоленск остался за Москвой.

Започаткований правлінням Тутмоса III, який провів на троні 54 роки (перші 22 з них фактично правила ненависна йому Хатшепсут), блискучий період політичної могутності імперського Єгипту тривав досить довго, а пов'язані з ним зовнішньополітичні успіхи і внутрішньополітичні зміни визначили серйозні зрушення у структурі країни, зокрема в традиційному співвідношенні соціально-політичних сил. Лейтмотивом змін було істотне переміщення центру ваги адміністрації і всієї опори влади фараонів на нетитуловані шари вихідців з чиновників, воїнів, хліборобів, тобто з немху, якщо навіть не з рабів. Результатом цього процесу було помітне ослаблення позицій вельможно-жрецької знаті. Правда, жерці і храми узагалі процвітали – досить пригадати, яким потоком йшло в храмові господарства, в тому числі в столичний храм Амона (Амона-Ра), награбоване в походах майно й раби. Але, по-перше, є підстави вважати, що казна все важче тиснула на храми і намагалася використовувати їх доходи для утримання чиновників і воїнів, а по-друге, майновий добробут не був адекватним політичній ролі жрецтва, яка все зменшувалася. Втративши вплив на поточну політику, храми все виразніше перетворювалися на опорні регіональні центри господарства, в низові бази державного сектора економіки. Зрозуміло, що ще вчора колишнє дуже впливове жрецтво не могло змиритися з цим. Назрівав серйозний соціально-політичний конфлікт.