Племена склавов и антов одинаковы и по образу жизни, и по нравам; будучи свободолюбивыми, они никоим образом не склонны ни стать рабами, ни повиноваться, особенно в собственной земле. Они многочисленны и выносливы, легко переносят и зной, и стужу, и дождь, и наготу тела, и нехватку съестных припасов.
К прибывающим к ним иноземцам добры и дружелюбны, препровождают их поочередно с места на место, куда бы тем не было нужно, так что если гостю по беспечности принявшего причиняется вред, против него начинает вражду тот, кто привел гостя, почитая отмщение за него священным долгом. Пребывающих у них в плену они не держат в рабстве неопределенное время, как остальные племена, но, определив для них точный срок, предоставляют на их усмотрение: либо они пожелают вернуться домой за некий выкуп, либо останутся там как свободные люди и друзья.
У них множество разнообразного скота и злаков, сложенных в скирды, особенно и полбы. Жены их целомудренны сверх всякой человеческой природы, так что многие из них кончину своих мужей почитают собственной смертью и добровольно удушают себя, не считая жизнью существование во вдовстве.
Живут они среди лесов, рек, болот и труднопреодолимых озер, устраивая много, с разных сторон, выходов из своих жилищ из-за обычно настигающих их опасностей; все ценное из своих вещей они зарывают в тайниках, не держа открыто ничего лишнего.
Объяснение:
это вроде
Перший контакт слов'ян із християнством, повністю підтверджений у джерелах, відбувся на початку 7 століття. У ранньому середньовіччі слов'яни заселяли величезні райони Центральної та Східної Європи. Регіон був водночас протягом усього раннього середньовіччя периферійним для двох Імперій: Риму та Візантії. Уродженці, слов'яни та неслов'яни, сусідні з цими цивілізаційними центрами, у ІХ та Х столітті досягли успіху створити власні, нові державні структури. І Римська, і Візантійська церкви розпочали свою місіонерську діяльність, спрямовану на ці держави та нації. Місії, здійснені серед цих народів, співпадали з глибокими перетвореннями їхньої соціальної та політичної структури. Християнізація цього регіону Європи, здається, була тісно пов'язана з появою нових державних організацій.
Візантійські місії здобули стійкий успіх у країнах, ближчих до Візантії, і, таким чином, постійно перебувають під політичним впливом Імперії. Християнські місії вітали в першій слов'янській державі Карантанія, заснованій словенцями в першій половині 8 століття. Слов'янські правителі, намагаючись протидіяти тиску з боку аварів, сприйняли прийняття християнства як дуже корисний крок. Крім Карантанії, рання християнізація цієї частини Європи охоплювала Далмацію та Хорватію.
Слов'янський обряд укорінився найглибше серед сербів та булгар. Серби оселилися на Балканах ще в 6 столітті. У Сербії та Боснії процес християнізації зайняв ще двісті років. У середині 9 століття серби створили власну державу. Правління імператора Василія І мало особливий вплив на зростання християнства. Серби, як і більшість інших слов'янських сусідів Візантії, були зарезервовані щодо грецьких місіонерів як імовірних політичних емісарів Імперії.
Перші місіонерські походи у Фракію були лише в 7–8 століттях. Перші монастирські центри виникли поблизу Варни та інших міст. У 8 столітті в богемні території проникли як латинське, так і візантійське християнство. Боривой, перший чеський князь, який прийняв християнство, та його дружина Людмила були охрещені архієпископом святим Мефодієм. У 10 столітті династія Пшемислідів обрала латинський обряд і тісніші зв’язки з Німецькою імперією.
Мадяри отримали свої знання про християнську віру від слов'ян та їх контактів з Візантією. Під впливом візантійських місіонерів деякі мадярські племена прийняли східне християнство. Перші монастирі в Угорщині були засновані грецькими ченцями.
Окрім ключової ролі Болгарії та Великої Моравії у культивуванні слов’янської кирило-мефодіївської спадщини, спадкоємцями цієї великої релігійно-культурної традиції стали саме руські землі. Завершив християнізацію Русі Володимир Великий.
З часів становлення державності та протягом усього середньовіччя Польща зазнавала перехресних впливів Сходу та Заходу. Після того, як Богемія прийняла християнство в 966 р. Польща увійшла до кола латинської цивілізації.
Можна зробити висновок, що процеси християнізації в Центральній та Східній Європі завершилися наприкінці Х століття. Ця історична дата прориву визначила цивілізаційні кордони на наступні століття, відзначені діапазоном східного та західного християнства. Латинське християнство переважало у Польщі, Паннонії, Далмації, Угорщині та Богемії, а в ХІІІ столітті - Хорватії.
