ответ:Історіографія як історія історичної науки
Українська історіографія - спеціальна галузь історичної науки, яка вивчає тенденції розвитку історичних знань, української історичної думки, діяльність наукових осередків та центрів історичної науки, внесок визначних українських істориків у збагачення історичних знань не лише з історії України, але й світової історії.
Як галузь науки українська історіографія склалася на рубежі ХІХ-ХХ ст. Це було зумовлено, з одного боку, розвитком самої історичної науки в Україні, постійною потребою підсумовувати її здобутки, визначати стан дослідження тих чи інших епох, проблем, подій, явищ і окреслювати перспективи подальшого нарощування історичних знань. З другого боку, стимулом розвитку української історіографії були ріст національної свідомості, наростання національно-визвольного руху.
Відкриття українських університетів у Києві та Кам'янці-Подільському, діяльність Таємного українського університету у Львові, часткова українізація Харківського, Одеського університетів, створення інших вузів супроводжувались запровадженням до навчальних планів курсів історіографічної проблематики. Стимулом до виокремлення української історіографії як навчальної дисципліни в Україні було повернення в 1924 р. М. Грушевського до Києва, створення під його керівництвом низки історичних установ у структурі ВУАН, В 1959 р. з'явився навчального посібника під назвою «Українська історіографія» професора М. Марченка. Знову вилучили термін «українська історіографія» 1960-1980-х рр.
Тільки в умовах незалежної України у навчальних планах історичних факультетів виділено українську історіографію як окрему дисципліну.
Объяснение:
В 1590 году царь Федор Иоаннович издал указ, который запрещал переходы крестьян от одного хозяина к другому.
Отмечавшийся 26 ноября (по старому стилю) Юрьев день (в память святого Георгия) завершал годовой цикл сельскохозяйственных работ и позволял крестьянам, уплатившим прежнему хозяину долги и пошлину за пользование двором и земельным наделом, за неделю до Юрьева дня и неделю после него уйти от старого хозяина. Крестьяне — старожильцы, прожившие четыре года и более у землевладельца, в случае перехода уплачивали ему «все пожилое», остальные, прожившие менее четырех лет, платили часть — в зависимости от количества прожитых лет.
С объединением русских земель под властью великого князя московского был установлен единый порядок: Судебник 1497 года, принятый при великом князе Иване III, который ограничивал право крестьян на уход от своих господ в течение года. Теперь крестьянин мог уйти от хозяина, только закончив полевые работы — в течение недели до Юрьева дня и недели после него. В Судебнике 1550, изданном при царе Иване Грозном право «выхода» сохранилось.
Царь Федор Иоаннович по инициативе Бориса Годунова (26 ноября) 6 декабря 1590 года издал указ, запрещавший переходы крестьян от одного владельца к другому даже в Юрьев день. Этот запрет оказался неожиданным для крестьян, именно тогда возникла поговорка: «Вот тебе, бабушка, и Юрьев день!».
Однако у крестьян ещё оставалась возможность скрыться от помещиков. В 1597 году вышел указ об урочных летах, впервые определявший срок сыска беглых крестьян — пять лет.
Если в течение «урочных лет» помещик не сумел найти своего крестьянина и не подал челобитную о его розыске, он терял на него право и беглый закреплялся за новым владельцем. Норма «урочных лет» прикрепила к земле не только беглых крестьян, но и их детей и жен, ранее не подпадавших под действие «заповедных лет». Любой переход рассматривался как бегство. Беглый подлежал возврату со всей семьей и имуществом.
Объяснение: