Высновки про особлывости Юлия Цезаря (КОРОТКИЙ ОТВЕТ!)

Как мы уже говорили, ограничения монархии, которое было до абсолютизма, не считается. Вече Великого Новгорода сильно ограничивало Князя, однако, на этом параллели заканчиваются. Нельзя рассматривать архетипические формы власти (которые существовали задолго до нынешнего феномена) и обобщать исторические понятия. В связи с этим ограничение монархии в России до 1905 года мы рассматриваем в нескольких вариантах, реально из которых можно назвать Кондиции Анны Иоанновны и Конституции Польши 1815 года и Финляндии 1809 года. Все остальные попытки ограничения власти Императора в России, легальные и нелегальные, не были реализованы. К легальным попыткам ограничения власти можно отнести проект конституции М.М.Сперанского, который должен был обобщить опыт применения конституции Польши и Финляндии и распространить положения этого закона на всю Империю. Также одним из проектов так и не принятой конституции была конституция М.Т.Лорис-Меликова, которую должен был утвердить Император Александр II. Осуществить этот замысел ограничения монархии в России помешала бомба террористов. Именно в день своей гибели Император Александр II готовился подписать конституцию.

Успіхи повстанців на першому етапі Визвольної війни значною мірою пояснюються двома вдалими тактичними кроками гетьмана: залученням на свій бік реєстрового козацтва і укладенням союзу з кримськими татарами. Отже, розпочинаючи боротьбу проти Речі Посполитої, Б. Хмельницький застосував абсолютно нову модель боротьби, у якій зовнішньополітичний фактор був центральним.

Переговори з Кримським ханством були надзвичайно важливими для козацького ватажка, адже вони давали змогу забезпечити власний тил і посилити повстанське військо мобільною татарською кіннотою, яка могла ефективно протистояти польській. Саме тому гетьман сам вів переговори і навіть залишив у Криму заручником свого сина. У середині березня 1648 р. союз було укладено, і на до повстанцям вирушило близько 4 тис. татарських вояків на чолі з Тугай-беєм. Проте цей міліарний альянс був дуже ненадійним, бо Україна для Кримського ханства тривалий час була, з одного боку, об'єктом для грабунку, з іншого - певною загрозою. З огляду на це перемога України у протистоянні з Річчю Посполитою, становлення та зміцнення української державності зовсім не входили у плани татар. Вони мали на меті взаємо ослаблення протидіючих сторін та провокування перманентного їх протистояння, тобто створення ідеальних умов для татарських грабіжницьких набігів.

У цей період Б. Хмельницький та його прибічники боролись лише за політичну автономію для козацького регіону. Зборівська угода, яка, давалось би, фіксувала досягнення поставленої мети, з часом показала свою нежиттєздатність. Вона не знала протиріч і суперечностей між Україною та Польщею, і боротьба запалала з новою силою.

Гетьман дедалі більше починає розуміти, що вирватись власними зусиллями з-під польського панування, ще й маючи ненадійного союзника - татар, не вдасться. До того ж для більшості володарів європейських держав він був лише бунтівник, що вів боротьбу проти законного свого господаря - польського короля. Тому Б. Хмельницький змушений був шукати надійну та міцну державу-покровителя. Найбільш реальними кандидатурами були Росія та Туреччина, але оскільки Москва у цей час зайняла вичікувальну позицію, гетьман зробив ставку на Оттоманську Порту. Вже у другій половині 1650 р. було укладено угоду зі Стамбулом про надання українським купцям права вільно плавати Чорним морем, торгувати без мита у турецьких володіннях. Наприкінці року Оттоманська Порта нормально прийняла Військо Запорозьке під свою протекцію.

Ще починаючи з 1648 р. , Б. Хмельницький неодноразово звертався до Москви з проханням до в антипольській боротьбі. Цікаво, що він навіть загрожував війною, якщо не буде надано цієї до Не бажаючи розривати миру з Польщею, Москва зайняла вичікувальну позицію. Але бажання розширити сферу свого впливу, використати Україну як буфер проти Туреччини, залучити українські козацькі збройні формування для відвоювання у Речі Посполитої втрачених Росією територій сприяли тому, що російський цар після деяких вагань погодився прийняти Військо Запорозьке під свою руку.

Спочатку російські посли відмовились принести присягу за царя, оскільки відповідно до специфіки їх державного устрою самодержець своїм підданим не присягає, а потім боярин Бутурлін, який очолював російську делегацію, відмовився дати письмову гарантію збереження прав і вольностей України після того, як договір набере чинності. Оскільки усі переяславські рішення були усними, кожна з сторін могла трактувати їх довільно. Отже, події січня 1654 р. у Переяславі мали головним чином ритуально-символічний характер.

У березні 1654 р. у Москві козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів, центральною ідеєю яких було збереження української автономії. Проте окремі статті обмежували її суверенітет: збір податків з українського населення здійснювався під контролем російської сторони; заборонялись дипломатичні зносини з Варшавою та Стамбулом.