Відповідь:
Пояснення:
Після перетворення 1867 року Австрійської імперії на дуалістичну Австро-Угорську монархію Галичина і Буковина ввійшли до її австрійської частини, а Закарпаття — до угорської. До нового австро-угорського компромісу додався австро-польський, який розширив політичні права поляків у краї. Відтоді намісника Галичини обов'язково мали призначати з числа польської аристократії. Внаслідок непропорційності виборчої системи українські посли Галицького сейму, який розпочав роботу 1861 р., здобули лише 15 % депутатських місць, чого було недостатньо для спротиву полонізації краю. І це при тому, що населення Східної Галичини у другій половині XIX ст. майже на 2/3 складалося з українців, на 1/3 — з поляків, євреїв, німців і вірменів разом.
У листопаді 1916 р. імператор Карл І проголосив незалежність Польщі. На початку 1917 р. стало очевидним, що Галичину віддадуть до Польської держави. Серед українського населення запанувало обурення.
Революційні події 1917-1918 рр. у Наддніпрянщині справили великий вплив на населення Галичини, Буковини та Закарпаття, попри кордони, які їх розділяли. Маючи багаті традиції визвольних змагань, західні українці посилили боротьбу за національно-державне відродження краю. Досягненню їх віковічної мети сприяло і міжнародне становище.
Восени 1918 р. Австро-Угорщина опинилася в умовах політичного розпаду. На Галичину зазіхала новостворена Польська держава. Щоб запобігти цьому, українські військовики протягом вересня заснували у Львові таємний старшинський гурток — Центральний військовий комітет (ЦВК), який вирішив «боротися під знаменом соборної України».
16 жовтня цісар Карл I, прагнучи врятувати монархію, видав маніфест, в якому обіцяв перетворити Австрію на союз національних держав. 18 жовтня у Львові зібралася Українська конституанта, що мала розв'язати питання державно-правового становища українських земель Австро-Угорщини. До неї входили українські депутати, представники політичних партій, греко-католицькі ієрархи. Українська конституанта проголосила себе Українською Національною Радою та 19 жовтня одноголосно ухвалила постанову про створення на українській етнографічній території в Австро-Угорщині Української держави. Того ж дня на першому засіданні Української Національної Ради було обрано президента і створено три делегації: репрезентативну і виконавчу на чолі з Євгеном Петрушевичем у Відні, буковинську під проводом Омеляна Поповича у Чернівцях і галицьку — у Львові.
Про приєднання до Польщі українських земель Галичини оголосили й поляки. 31 жовтня стало відомо, що 1 листопада Польська ліквідаційна комісія планує захоплення влади у Східній Галичині. Було очевидно, що необхідно негайно починати рішучі дії. Але керівники УНРади в той час перебували у Відні, проводячи час за безплідними переговорами з представниками Габсбурзької монархії, що конає.
Тим часом у Львові галицька делегація УНРади просила австрійського намісника передати владу в краї саме їй, а не полякам. Але у відповідь почула відмову та обіцянки. За таких обставин ініціативу перебрав ЦВК, який вустами свого керівника сотника УСС Дмитра Вітовського заявив, що до виконання військового перевороту все підготовлено і вже неможливо його відкласти, бо наступного дня українці можуть бути вже безсилі супроти польської переваги. Така рішучість і впевненість провідника майбутнього виступу змусила навіть тих учасників наради, які досі вагалися, погодитися з його аргументами. Було вирішено взяти владу в Львові та краї вночі з 31 жовтня на 1 листопада. Штаб збройного повстання очолив ЦВК, реорганізований в Українську генеральну команду (УГК).
Перебіг бойових дій
Перебіг бойових дій на початку 1919 р.
Польсько-українська війна в Галичині 1918—1919 років почалася 1 листопада 1918 р. збройним виступом проти української влади у Львові об'єднаних польських підпільних військових організацій під командуванням сотника Чеслава Мончинського. Такі ж місцевого характеру повстання підняли поляки у Дрогобичі, Самборі, Перемишлі та інших містах, переважно користуючись прихильністю комендантів місцевих австро-угорських залог, але вони були ліквідовані на початку листопада 1918 р. українськими військовими частинами.
Активна військова підтримка польського повстання у Львові краківськими поляками і варшавським урядом спричинили початок війни між Польщею і ЗУНР. Військову до польському повстанню до кінця 1918 р. подавала головно польська Західна Галичина, а від січня 1919 р. — уся польська держава. Перемогу Польщі в цій війні зумовили у 1919 р. дивізії генерала Юзефа Галлера, сформовані у Франції під приводом війни з більшовиками
За причинами виникнення й характером це була типова криза відносного перевиробництва — результат загострення суперечності між суспільним характером виробництва і приватним присвоєння його прибутків. Але світова економічна криза 1929 — 1933 рр. не являла собою просте циклічне повторення попередніх. Вона мала свої характерні особливості.
1. Це була найбільша й найглибша в історії економічна криза. Світове капіталістичне виробництво в середньому знизилося на 45%, торгівля — на 56 %. Такого всесвітнього економічного потрясіння людство не знало ні раніше, ні після того періоду.
2. Криза 1929 — 1933 рр. як ураган захопила всі капіталістичні та колоніальні країни. Жахлива катастрофа вразила майже всі галузі виробництва, відкинула його назад на зо — 35 років, призвела до зростання масового безробіття — роботу втратили понад 40 млн. чоловік, у тому числі 17 млн. у США, 7,5 млн. у Німеччині, 4 млн. в Англії, 3 млн. в Японії тощо.
3. Найсильніше криза вразила США — найбагатшу країну світу. Там вона почалася з вересня 1929 р. й тривала 44 місяці; обсяги втраченої через неї продукції оцінюються в більш ніж зо0 млрд. дол. Порівняно з 1929 р.
промислове виробництво під час кризи зменшилося в США на 46,2% (майже вдвоє), в Німеччині — на 40,6 , у Японії — на 36,7, у Франції — на 32,9 , в Англії — на 23,8%.
4. Промислова криза переплелася з кризою в сільському господарстві, особливо вразила тваринництво. Так, у США в 1933 р. з метою виходу з кризи було знищено 6,4 млн. свиней, 10,4 млн. акрів посівів, 10 тис. персикових дерев, зерно спалювали в топках локомотивів, молоко виливали в річки. Фрукти, свинину тощо обливали гасом. І все для того, щоб зберегти ціни на продукцію.
5. Криза не обмежилася сферою виробництва, вона вразила фінансову, кредитну систему, сферу грошового обігу, призвела до великої інфляції. Більшість країн відмовилася від золотого стандарту, проводила девальвацію своїх грошей (у тому числі США).
6. Криза розвивалася нерівномірно: в США почалася в 1929 р., у Франції - в 19зо р. і т. д. Найнижчою точка падіння в США була в липні 1932 р., коли їхня сталеливарна промисловість працювала на 15%, а автомобільна — на 5 % своєї потужності. В 1932 р. американська вугільна промисловість була відкинута до рівня 1904 р., виробництво сталі — до 1901 р., чавуну — до 1896 р. і т. п.
Економічна криза 1929 — 1933 рр. до краю загострила міжнародне становище. Вона справила значний вплив на розвиток міжнародних відносин, поглибила суперечності між великими державами, переможцями й переможеними країнами, метрополіями й колоніями. Посилилася боротьба за ринки збуту й джерела сировини. Загроза нової світової війни стала зловісно реальною.
