Королевство Италия являлось конституционной монархией. Исполнительная власть принадлежала королю, через назначаемых им министров. Обе палаты парламента — назначаемый Сенат и Палата выборных депутатов — ограничивали власть монарха. Конституция Королевства — Статут Альбертино была конституцией Королевства Сардинии. Министры подчинялись непосредственно королю, однако чаще всего правительство не могло остаться у власти без поддержки парламента.
Члены палаты депутатов избирались большинством голосов на выборах по одномандатным округам. Кандидатам была необходима поддержка свыше 50 % избирателей, принявших участие в голосовании.
Війна за австрійську спадщину (1740—1748) — війна між двома великими коаліціями європейських держав, на чолі однієї з яких були Пруссія та Франція, а другої — Австрія та Велика Британія, однак окрім них у війну на різних її етапах було втягнуто і багато інших країн.
Объяснение:
Військові дії розпочалися 16 грудня 1740 року вторгненням прусського війська Фрідріха ІІ-ого в Сілезію[3]. В січні 1741 прусси зайняли майже усю Сілезію і в битві при Мольвиці 10 квітня 1741 завдали австрійцям тяжкої поразки. Це прискорило утворення антиавстрійської коаліції основи якої було закладено договорами 1741 року між Францією, Баварією та Іспанією (Німфенбург, 18 та 28 травня) і Францією та Прусією (Бреславль, 5 липня).
Франція прагнула захопити Австрійські Нідерланди, ослабити Австрію та зробити імператором Священної Римської Імперії свою людину — курфюста баварського Карла Альбрехта. Іспанія претендувала на австрійські володіння в Італії. Баварський курфюст претендував не лише не імператорську, але й на чеську корони. До антиавстрійської коаліції приєдналися також Саксонія, Неаполітанське королівство, П'ємонт, Модена.
