Положи расположи события в правильной последовательности Битва при Каннах. Основание.г. Рима
Битва близ г. зама . Завоевание римом Италии . Переход Ганнибала через Альпы. разрушение карфагена и коринфа. Начало пунических войн

Один день із життя трипільця

Трипільська цивілізація – умовна назва спільності племен, які мешкали на землях сучасної України, Молдови й частини Румунії з 5 400 до 2 750 р. до н. е. З одного боку, здавалося б, неймовірно давно.

Не менш цікавий і устрій трипільців. Це була землеробська цивілізація, що мала екстенсивний метод господарювання. Трипільців оточували величезні території лісостепу з родючими ґрунтами. Це, з одного боку, пояснювало їх чисельність і процвітання. Але це ж згодом стало і причиною загибелі цивілізації. Трипільці за до досконалих знарядь, виготовлених з примітивних матеріалів, вмудрялися (без застосування комбайнів) вирощувати від 8 до 12 центнерів плівчастих пшениць з гектара. Приблизно стільки ж, скільки збирають в наших колгоспах через сім тисяч років. Причому, кремнієвий серп всього в півтора рази поступається в продуктивності сталевому.

Весь устрій життя трипільців диктувався життєвими циклами Земл землеробства. З часом, зрозуміло, землі виснажувалися. Але це аніскільки не засмучувало древніх: площ навколо було скільки завгодно. Тому величезні прототипи міст існували не більш 50-70 років. Потім відбувалося їх ритуальне спалювання (що до власне, і відкрити цивілізацію, але про це пізніше) і населення йшло на нове місце. Приклади таких ритуальних спалювань, до речі, збереглися до наших днів в деяких африканських племенах.

Особлива роль у трипільському суспільстві належала жінці. Її день минав у турботах: вона розтирала зерно, носила воду, годувала живність, розфарбовувала мисочки й глечики, ткала полотно, шила одяг, майструвала зі шкіри взуття – судячи з неймовірної кількості жіночих глиняних статуеток, жінка в трипільському суспільстві користувалася величезним авторитетом.

Знаряддя праці і зброя виготовлялися з кісток тварин, кременя і каменя, іноді з міді, існують свідоцтва торгівлі заготівками з кременя.

Трипільці вирощували плівчасту пшеницю, плівчастий і голозернистий овес, просо, горох, ячмінь, боби, виноград, аличу, абрикоси. Для обробки землі застосовували підсічну або підсічно-вогняну систему землеробства. Розводили крупну і дрібну рогату худобу, свиней, коней. Полювали за до луку і стріл. Використовували на полюванні собак. Високого рівня досягло гончарне ремесло. Трипільська кераміка займала одне з видних місць в Європі того часу по досконалості виготовлення та розпису.

Очевидно, все життя трипільців проходило в строгих і складних ритуалах. Кожен будинок був храмом, де стояли вівтарі із статуетками богинь з товстими стегнами, прародительок Великої Матері Богів античного світу. Мабуть, що і маленькі глиняні тварини служили не дитячими іграшками, а ідолами. Особливо багато ліпили зображень биків і корів.

Типовий трипілець жив на "хуторі", який складався з 7-15 малих сімей, швидше за все близьких родичів. Такий б життя мало чим відрізнявся від устрою інших розвинених суспільств того часу – Північної Африки, Центральної Америки.

Однак мешкали трипільці не лише на хуторах, але й у величезних, як на той час, містах. Вони знали, як облаштувати життя багатотисячних колективів, як цими колективами керувати. Безсумнівно, у них були і міський "голова", і бюрократія, і "міліція". А можливо, і самобутні ЖЕКи, РАГСи, витверезники, в'язниці.

Життя трипільців було тихим, мирним, спокійним. Адже в них не було ворогів. Лук – улюблена зброя. Але ознак військових зіткнень немає. Знайдено лише сліди незначних конфліктів – кілька десятків (всього-на-всього) наконечників стріл чи в тому чи в іншому місці. Схоже, що на трипільські поселення не тиснули дикі степові племена – їх у той час просто не існувало. Хоча коня й було приручено, але, судячи по збруї, у військових цілях його не використовували.

Ремесла и торговля. Высокого развития у сакских племен достигли промыслы и ремесла, связанные с добычей металла, его обработки, в частности с литьем бронзы. Как и в эпоху бронзы, продолжали разрабатываться уже известные месторождения железа, меди, олова, свинца, серебра, золота. Приблизительные подсчеты специалистов показывают огромные масштабы горнорудных разработок. Так, в Имантауском месторождении извлечено 3 млн. в медной руды, а из Джезказганского и Успенского — соответственно 10000 и 20000 тыс., причем большая часть добычи приходится на сакское время.  Из бронзы сакские мастера отливали кинжалы, наконечники стрел и копий, предметы конской упряжи, украшения, зеркала, а также котлы и жертвенники, многие из которых являются замеча­тельными произведениями искусства. Для отливки изделий ис­пользовались формы, сделанные из камня, глины. Особенно многочисленны находки сакских котлов и жертвенни­ков на территории Семиречья — в Илийской долине и Прииссыккулье. Котлы сферической формы, на сферическом поддоне или на ножках, которые зачастую оформлялись в виде ног животных. Ручки котлов петлевидные, а у некоторых края украшены протомами животных. Так, один из котлов, найденный вблизи Алматы, был украшен протомами крылатых горных козлов. Жертвенники представляют собой квадратные либо круглые столикообразные с бортиком подносы на ножках или ножке. Размеры их различные — от больших «столов» до компактных изделий. Уникальный по своей композиции жертвенник был найден на территории Алматы, на месте бывшего святилища, от которого сохранилась круглая глиняная платформа с остатками кострищ, слоем золы, перемешанной с костями животных и керамикой. На конусовидной подставке находилось круглое блюдо, украшенное по краю 15 фигурками быков. На блюде укреплена фигурка конного лучника, повернутого вполоборота к быкам и стреляющего в них из лука, рядом вертикальная трубочка для фитиля. Возможно, всадник изображает Митру — «владыку рогатого скота», «угоняю­щего быков». Рядом с Алматы был найден еще один широко известный специалистам бронзовый жертвенный стол, известный под названием «Семиреченский алтарь». Он имеет прямоугольную форму с бортиком и ручками для переноски. Сам поднос поставлен на четыре короткие ножки в виде ног копытного животного. По краю стола «идут» фигурки крылатых хищников. Жертвенники-светильники, видимо, были связаны с культом огня, а также в комплексе с котлами (как правило, их находят вместе с котлами) использовались во время празднеств, связанных с весенними и осенними праздниками, проводившимися по случаю начала кочевий на летние пастбища или окончания летнего сезона, когда нагулявшие жир табуны коней и отары баранов спускались с альпийских лугов в предгорья. Именно в предгорьях, в красивых долинах проводились такие празднества, на которых в котлах готовили угощение, а в святилищах, украшенных жертвен­никами и светильниками, приносили жертвы богам. Торговля. Впериод сакского господства в степях и горных долинах Евразии началась транзитная международная торговля, которая связывала страны Запада и Востока, Средиземноморье и Китай. В середине 1 тыс. до н. э. начал функционировать степной путь, по которому доставлялись престижные товары в степную зону по 40 параллели и, начинаясь в большой излучине Хуанхэ, он пересекал восточные и северные отроги Алтая, степи Казахстана и Причерноморья, достигал земель греков и этрусков. По описаниям Геродота, степной путь шел из Причерноморья к берегам Дона, затем в земли савроматов в Южное Приуралье, к Иртышу и далее на Алтай в страну аргиппиев, населявших район верхнего Иртыша, а оттуда — в Монголию и Китай. На значительном протяжении этот путь проходил через Казахстан. По нему к сакам попадали китайский шелк и иранские ковры, остатки которых были обнаружены при раскопках Пазырыских курганов на Алтае. Общество саков. Вопрос о том, как было организовано сакское общество, до сих пор вызывает споры ученых. В письменных источниках мало сведений о том, какие группы людей по своему имущественному положению, характеру занятий, своей роли входили в сакское общество.