ОбъясУ этого термина существуют и другие значения, см. Костюшко (значения).
А́нджей Таде́уш Бонавенту́ра Костю́шко (Косцю́шко) (польск. Andrzej Tadeusz Bonawentura Kościuszko, белор. Андрэй Тадэвуш Банавентура Касцюшка[1], лит. Andrius Tadas Bonaventūra Kosciuška[2][3]; 4 февраля 1746, Меречевщина, Великое княжество Литовское (ныне Ивацевичский район, Брестская область, Белоруссия) — 15 октября 1817, Золотурн, Швейцария) — военный и политический деятель Речи Посполитой и США, участник Войны за независимость США, руководитель польского восстания 1794 года, национальный герой Польши, США и Белоруссии[4], почётный гражданин Франции. Генералиссимус армии Речи Посполитой. Носил его на протяжении восстания 1794 года — вплоть до плена в битве у Мацеёвиц.
Костюшко родился в феврале 1746 года в Великом княжестве Литовском (входившем в состав Речи Посполитой) в родовом имении на территории современной Белоруссии, его точная дата рождения неизвестна. В возрасте 20 лет он окончил кадетский корпус в Варшаве. Спустя год после начала гражданской войны с участием Барской конфедерации в 1768 году, Костюшко переехал во Францию для продолжения обучения. В Речь Посполитую он вернулся в 1774 году, через два года после её первого раздела, и занял должность воспитателя в имении магната Юзефа Сосновского. После неудачной попытки побега с дочерью своего работодателя вернулся во Францию. В 1776 году Костюшко переехал в Северную Америку, где в звании полковника Континентальной армии принял участие в войне за независимость США. В качестве военного инженера он разрабатывал укрепления и руководил их строительством, в том числе форта в Вест-Пойнте, Нью-Йорк. В 1783 году, в знак признания его заслуг, Континентальный конгресс повысил его в бригадные генералы.
На родину Костюшко вернулся в 1784 году. В 1789 году в звании генерал-майора он присоединился к армии Речи Посполитой. После второго раздела Речи Посполитой, в марте 1794 года, он организовал и возглавил восстание. В октябре 1794 года в сражении при Мацеёвицах главные силы повстанцев были разбиты российскими войсками, а сам Костюшко взят в плен. В 1796 году, после смерти российской императрицы Екатерины II, Костюшко был помилован её преемником Павлом I и эмигрировал в США. В 1798 году вернулся в Европу и долгое время жил во Франции, а после Венского конгресса и до своей смерти в 1817 году — в Швейцарии.нение:
Так, у лютому 1650 року, коли Польща намагалась втягнути гетьмана у війну в Туреччиною, а татарський хан - використати козацького ватажка у війні з Московщиною, Б. Хмельницький відновив овій союз із Туреччиною, чим приборкав одразу обох неспокійних сусідів. Складаючи 2 серпня 1650 року на руки посла Османа-аги присягу вірності Османській імперії, Хмельницький в такий б зірвав московсько-польський союз, що був обернутий проти Туреччини, - в разі утворення його Україна перетворилася б на театр воєнних дій супротивників.
Але вже того ж року Великий гетьман розпочинає вперту дволітню боротьбу за встановлення українського контролю над Волощиною, наслідком якої був шлюб його старшого сина Тимофія з донькою волоського господаря Лупулла Роксаною, скріплений у селі Рашків 21 серпня 1652 року. Під цими намірами простежувалось прагнення Б.Хмельницького через Волощину зайняти стосовно Порти безпосередньо, без васальної залежності від Криму, становище удільного князя і знайти на Заході осередок («Князівство Подільське», пізніше «Князівство Сарматське» з князем Юрієм Хмельницьким на чолі), навколо якого під протекторатом Туреччини українська державність могла б оформитись і зміцнитись.
Ці плани не мали остаточного успіху через загибель сина Великого гетьмана Тимофія Хмельницького, вбитого під Сучавою у вересні 1652 року.
Невдовзі Б.Хмельницький і його оточення розробили новий великий задум, що вражав своєю грандіозністю: розвалити Польщу і Крим за до Москви, вийшовши в такий б із васальної залежності Туреччини. Налагоджуючи дипломатичні стосунки з Москвою, Україна шахувала польські експансійні намагання, відкриваючи собі шлях до провадження власної активної зовнішньої політики на європейському континенті. Одним з перших проявів цього, після підписання Переяславської угоди 1654 року, було намагання гетьмана встановити винятково український контроль над Білоруссю, для чого ним туди було послано значні козацькі сили під командуванням полковника Івана Золотаренка. Останній переконав білоруську шляхту присягнути на вірність Б.Хмельницькому, прийнявши протекторат України, минаючи Москву
