Основні здобутки української культури 14-15 ст​



К исходу V в. практически вся Западная Европа была захвачена варварскими племенами германцев. В эту эпоху римскому государству и всей античной цивилизациипришел конец. Но еще в начале IV в. центр державы переместился в более спокойные и богатые восточные, балканские и малоазийские, провинции. Вскоре столицей стал Константинополь, основанный императором Константином на месте древнегреческого города Византия. Правда, и на Западе остались свои императоры — управление империей было разделено. Но старшими считались именно государи Константинополя. В V в. Восточная, или Византийская, как говорили на Западе, империя устояла под ударом варваров. Более того, в VI в. ее властители отвоевали многие земли занятого германцами Запада и удерживали их два столетия. Тогда они являлись римскими императорами не только по титулу, но и по сути. Лишившись к IX в. значительной части западных владений, Византийская империятем не менее продолжала жить и развиваться. Она просуществоваладо 1453 г., когда последний оплот ее власти — Константинополь пал под напором турок. Все это время империя оставалась в глазах подданных законной преемницейДревнего Рима. Ее жители называли себя ромеями, что по-гречески значит «римляне», хотя основную часть населения составляли греки.

Географическое положение Византии, раскинувшей свои владения на двух континентах — в Европе и Азии, а порой простиравшей власть и на области Африки, делало эту империю как бы связующим звеном между Востоком и Западом. Постоянное раздвоение между восточным и западным миром стало историческим уделом Византийской империи. Смешение греко-римских и восточных традиций наложило отпечаток на общественную жизнь, государственность, религиозно-философские идеи, культуру и искусство византийского общества. Однако Византия пошла собственным историческим путем, во многом отличным от судеб стран как Востока, так и Запада, что определило и особенности ее культуры.

внутрішня політика

Після Кревської унії (1385) очолив рух за політичну самостійність Великого князівства Литовського. Став його правителем за компромісною Острівською угодою (1392). Перетворив Литву на найкрупнішу державу пізньосередньовічної Європи. Проявив себе сміливим і жорстоким реформатором: вдався до централізації управління, зміцнив боярство, розвинув торгівлю й міщанський стан, створив литовську грошову систему, сприяв заселенню і освоєнню українських земель.

У зовнішній політиці маневрував між Польщею, Тевтонським Орденом, Московією, Золотою Ордою і Римом. Здійснив успішні походи на ординську Донщину, Приазов'я і Крим (1397), а також на чорноморське узбережжя біля гирл Дніпра і Південного Бугу (1398). Добився від хана Тохтамиша визнання прав на володіння українським степом (1398). Зазнав розгромної поразки на Ворсклі (1399), внаслідок чого потрапив під залежність від Польщі. Протидіяв Московії на сході, продовжуючи політику об'єднання руських земель: приєднав Смоленськ (1404) і верховські князівства, поширив свій вплив на Рязань, Псков і Новгород. Брав участь у переможній Грюнвальдській битві (1410) проти Ордену. Уклав із Ягайлом Городельську унію (1413), яка задекларувала повторне об'єднання Польщі й Литви. Підтримував зв'язки із чеськими гуситами, надаючи їм до Був одним із ініціаторів церковної унії між католиками та православними (1418). Безуспішно намагався стати королем Литви (1398, 1429)