1. Проаналізувавши політичні засади програм тогочасних партій підросійської України, сформулюйте 2-3 причини

відданості більшості з них ідеям федералізму.
Терміново!

Современное сознание прочно связало достижения научной теории с изобретениями в области техники, а технический прогресс - с прогрессом общественно-историческим. В наше время наука не только определяет промышленный прогресс, но и само развитие техники, в свою очередь, обусловливает направление научного поиска и служит развитию науки. В современном мире наукой поверяются все сферы человеческой деятельности. Между тем соединение научных теорий с техническими достижениями в промышленном производстве характерно лишь для нового времени.Как только раздались первые выстрелы Великой Отечественной войны Советское правительство приняли меры к тому, чтобы подчинить научные исследования нуждам войны, шире использовать научные достижения для победы. В этих целях вся тематика научных работ сосредоточивалась на трех главных направлениях: разработке военно-технических проблем промышленности в модернизации и убыстрении военного производства, мобилизации сырьевых ресурсов страны на нужды обороны с заменой дефицитных материалов местным сырьем. Это нашло отражение в первом плане работы учреждений Академии наук в военное время, составленном в августе – сентябре 1941 г. Он включал более 200 тем, которые решали неотложные задачи военного производства.Наука в годы войны, как и все, основные свои силы обратила на фронту. Прежде всего, внимание учёных и разработчиков уделялось вооружению: ведь необходимо было не только обеспечить армию и флот достаточным количеством технических средств и вооружений, но и превзойти противника по качеству боевой техники. Преимущественное внимание учёных к вопросам, непосредственно связанным с войной, позволило организовать фронту и тылу по самым различным направлениям. Тесная связь науки с производством стала одним из источников победы Советского Союза над агрессором.

Зовнішня політика Володимира Мономаха.

Трохи пригашені були князівські апетити за Володимира Мо¬номаха (1113—1125 рр.). Цей великий князь, вольовий і сміливий, де силою, а де непересічним дипломатичним хистом, під постійною загрозою половецьких нападів, зумів на деякий час згуртувати довкола себе якщо не всіх, то більшість удільних князів. Володимир Мо¬номах об'єднав переважну частину держави Ярослава Мудрого. Під його руку стали Київ, Волинь, Переяслав, Смоленськ, Новгород, верхньоволзькі землі. Володимир Мономах, подібно до Ярослава, підтримував широкі ди-настичні зв'язки з низкою зарубіжних країн: Візантією, Англією, Швецією, Норвегією, Німеччиною, Угорщиною.

Енергійною боротьбою з половцями Мономахові вдалося встановити на цілих п'ятдесят років безпеку сте¬пового кордону. Низка половецьких орд піддалася під його руку. Володимир колонізував ними південні око¬лиці Русі, змусивши їх нести сторожову службу. Він дозволив вихідцям з Білої Вежі, столиці Хазарського каганату, яких тіснили половці, заснувати місто з тою ж назвою у верхів'ях ріки Остра за сто двадцять верст від Чернігова. І там була за короткий час збудована міцна фортеця.

Успіхи руської зброї так прославили Мономаха на Сході й на Заході, що, за висловами літописців, його ймення гриміло у світі. Сусідні державці шанували й боялися його. Мономах наводив жах і на Візантійську імперію. Він послав Мстислава з великим військом під Адріанополь і завоював Фракію. Наляканий Олександр Комнин надіслав до Києва дарунки: хрест животворного дерева, сердолікову чашу Авг'уста Кесаря, вінок, золо¬тий ланцюг і барми Константина Мономаха, Володи-мирового діда. Вручивши ці дари, митрополит ефеський Неофіт схилив київського князя до миру, увінчав його в київському соборному храмі імператорським вінком і проголосив руським царем. У московській Оружейній палаті й досі зберігаються так звана шапка Мономаха, себто корона, а також ланцюг, держава, скіпетр і ста¬ровинні барми, якими прикрашалися згодом усі російські царі в день свого сходження на престол (інаугурації). Ці безцінні речі, за деякими даними, могли бути да¬рунком імператора Олексія Комнина.

Прожив Мономах як для своєї епохи дуже довге жит¬тя — аж сімдесят три роки, останніх тринадцять будучи великим київським князем. Він залишив про себе добру славу не лише своїми справами, а й спеціально напи¬саним для своїх дітей «Повчанням». Це чудовий доку¬мент того часу, який варто сприймати саме як наста¬нову й тепер, але ми не аналізуватимемо його детально, а зупинимося тільки на міжнародних аспектах «По¬вчання». Ось як пише Мономах про увагу до чужинців: «А ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас (не) прийде, — чи простий, чи знатний, чи посол, — якщо не можете дарунком, (то) їжею і питвом. Вони бо, мимохо-дячи, прославлять чоловіка по всіх землях — або добрим, або лихим». Все хороше, продовжує він, ви мусите пам'ята¬ти, чого не знаєте, тому вчіться. І згадує свого батька

Объяснение: