Просветительная деятельность.
Объяснение:
На рубеже ХІХ-ХХ вв. в общественно- педагогическом движении России значительный вес приобрели вопросы внешкольного образования взрослых, т.к. очень высоким был процент неграмотности взрослого населения.
Идеи школьного образования поддерживали и развивали Н.И. Пирогов, К.Д. Ушинский, Н.А. Корф, Н.В. Чехов и другие деятели просвещения. Заботу об организации внешкольного образования взяли на себя не государственные, а общественные организации и частные лица.
В условиях культурной отсталости важную просветительную роль играли народные чтения популярных книг, брошюр, газетных и журнальных статей, проводившиеся в особых аудиториях для неграмотного и малограмотного населения.
Чаще всего народные чтения проходили в школах, куда по вечерам или в праздничные дни допускались, кроме учащихся, их родители и местные жители.
В Бахмутском уезде в 1905 г. такие чтения проводились в 30 училищах.
Большое распространение получила такая форма просветительской деятельности, как организация воскресных школ для взрослого населения.
Первые воскресные школы возникли в 70-х годах. Они устраивались при детских народных школах для неграмотных взрослых, не получивших начального образования. Учителя, работавшие в этих школах, не получали денежного вознаграждения.
В просветительской деятельности важную роль играла организация народных библиотек. В 1897 г. в Екатеринославской губернии функционировало 18 открытых для местного населения народных читален и 16 библиотек при училищах.
В Юзовке под непосредственным руководством Юза, его сыновей и
управляющих подавлялось создание любых организаций среди рабочих. Они резко противостояли любым попыткам рабочих организовать собственные кружки просвещения, библиотеки, фонды взаимной профсоюзы, которые рассматривались как инструменты революции.
Просветительские кружки для взрослых были разрешены в Юзовке только с начала XX в., и они были первыми в Донбассе.
Дем’ян Многогрішний (1668–1672 рр.) став наказним гетьманом на Лівобережжі після відступу з цих територій Петра Дорошенка. Многогрішний належав до тієї місцевої старшини, яка не бачила іншого виходу, як підпорядкуватись московському цареві, але рішуче стояла на позиції автономії. Він вступив у переговори з представниками Москви, і у січні 1669 р. делегація України висловила бажання приєднати Лівобережжя до Москви. В березні того ж року в Глухові відбулася рада, на якій були затверджені так звані Глухівські Статті.
За ними:
· в п’яти містах (Києві, Ніжині, Чернігові, Острі й Переяславі) мали залишатися московські воєводи;
· податки мали збирати представники гетьмана;
· реєстрове військо становило 30 тисяч чоловік.
Ці ттті хоч і поступалися Березневим статтям Богдана Хмельницького, але до певної міри відновлювали автономію України (Лівобережної).
Іван Самойлович (1672–1687рр.) став наступником Д. Многогрішного, який був заарештований і висланий в Сибір. Його було обрано гетьманом в Княжій Діброві (біля Конотопа). Самойлович володів широким політичним світоглядом, прагнув відстоювати інтереси всієї України. Він вороже ставився до Польщі і не збирався ділити владу з Петром Дорошенком. Незабаром Самойлович, скориставшись війною Польщі і Туреччини, переконав московський уряд, що саме час покінчити з Дорошенком і приєднати Правобережжя. Після вдалих дій Рада в Переяславі 17 березня 1674 року проголосила Самойловича гетьманом обох боків Дніпра. Заручившись підтримкою турків і татар, Дорошенко зумів відвоювати Правобережжя, але свавілля поляків на цих територіях та похід татар і турків на Україну змусили його зректися свого плану і скласти гетьманські клейноди. Згодом гетьман Дорошенко присягнув цареві, але з’явитися перед Самойловичем не побажав. В битві з 30-тисячною московсько-козацькою армією, яка оточила Чигирин, Дорошенко змушений був здатися. В останні роки свого гетьманування І. Самойлович поводився незалежно від Москви, критикував її зовнішню політику, виступив проти підписання нею «вічного миру» з Польщею проти Туреччини і Криму, який би спонукав до оточення всієї України московськими військами.
Отже, за час свого гетьманування І. Самойлович намагався об`єднати козацькі землі, виступав проти прагнення Запоріжжя до політичної самостійності, приєднав частину Правобережної України і прийняв титул гетьмана обох сторін Дніпра.
