Відповідь:
Онук Юрія І Львовича, із династії П’ястів. Його було обрано на княжіння за загальною згодою Польща, Литви, Угорщини та місцевого боярства. Але замість маріонеткового князька цей союз отримав правителя, який намагався проводити власну політику, за що його і було отруєно у 1340 році. При Юрії ІІ посилився вплив золотоординців, розпочалися територіальні конфлікти із Польщею. Продовжував, як і попередники, союзні відносини із тевтонцями. Підтримував торговців і міщан взагалі, для чого 1324 року дарував Магдебурзьке право містові Володимир, а 1339 – Сяноку. Це сприяло зростанню міст і напливу європейців різних професій. Така вільна політика молодого правителя була не люба абсолютно усім і його правління насильницьки завершилося у 1340 році. Юрій ІІ – останній правитель Галицько-Волинського князівства, яке після його смерті просто перестало існувати.
Любарт-Дмитро Гедемінович намагався закріпитися на цих землях, проте більшість часу його володіннями були одне-два удільних князівства, а не вся Галицько-Волинська держава. Розпочався 50-річний конфлікт за ці землі між Польщею та Литвою, у результаті якого перша отримала Галичину, а друга – Волинь.
Пояснення:
