Ві́кінги (від давньоскан. vikingr, «пірат»[1]) — у VIII—XI століттях воїни-мореплавці зі Скандинавії[1]. Справили значний вплив на хід європейської історії[1]. Займалися розбоєм і торгівлею в Європі, Західній Азії та Північній Африці. Протягом IX—XI століть колонізували значні регіони Європи[1]: Східну Англію, Нормандію, Ісландію, Фарерські та Шетландські острови, Сицилію, Русь тощо. Складалися, переважно, з данців, норвежців і шведів[1]. Первісно сповідували скандинавське язичництво[1]; протягом Х—ХІ століть навернулися до християнства. Через тогочасне перенаселення Скандинавії й відносну беззахисність сусідів здійснювали часті грабіжницькі рейди[1]. На морі й річках використовували довгі вітрильні човни дракари[1]. Нападали і плюндрували міста і поселення, розташовані в прибережній зоні[1]. Очолювалися ватажками-землевласниками або головами родів[1]. У вільний від походів час займалися землеробством[1] і торгівлею. Розвинули Дніпровський і Волзький торгові шляхи. Першими з європейців середньовіччя досягли Гренландії і Північної Америки[1]. Епос вікінгів зберігся у сагах. Період їхньої експансії у 793—1066 роках називають в історіографії епохою вікінгів. Також — нормани, дани, варанги, варяги.
❣️
Про навчання Косого можна судити, головним чином, за працями його супротивника Зиновія Отенского . Полемічний характер творів Зиновія повів до того, що позитивна сторона вчення Косого залишилася мало з'ясованою. Критика Косого була спрямована насамперед проти зовнішньо-обрядової сторони релігії. Вважаючи, що ця сторона зобов'язана своїм походженням церковної ієрархії, Косий називав обряди вигадкою людським, особливою формою ідолопоклонства. Поклоніння іконам і святого хреста він називав ідолопоклонством, шанування мощей Косий відкидав, до таїнств ставився негативно. Він учив: «до попів не приходьте, і молебнів виставляти свою, і молитви їх не требоваті, і не кайтеся, і не прічіщайтесь, і теміяном НЕ кадить, і на поховання від єпископів і від попів не поминати ... Підбито поклонятися духом Батькові, а не поклони творите, ні на землю падати і поклонятися, ні Проскури, ні Капуна, ні свічки приносити». Вважаючи винуватцями людського перекази єпископів, Косий піддав їх діяльність суворій критиці, називаючи їх «ідольськими жерцями, помилковими вчителями».
Негативні думки Косого простягалися і на догматичне вчення церкви: він відкидав догмати святої Трійці і спокути.
Позитивна сторона проповіді Косого полягала, мабуть, у прагненні відновити християнство в його первісної чистоти, повернути його до часів апостолів. Заперечуючи весь сучасний церковний лад та ієрархію, Косий вчив духовному поклоніння Богові, вимагав морального життя і діяльності, згодної з євангельськими заповідями.
Судження вчених про генезис вчення Косого НЕ одноманітно. Одні розглядають це вчення як явище самобутнє, інші надають багато значення іноземної (лютеранським) впливу. І ті, і інші ставлять вчення Косого в зв'язок з єрессю Башкіна і діяльністю заволзьких старців. Ф. Калугину здається найбільш імовірним, що єресь Косого, «виникла на грунті домашнього критицизму, була різким і потворним виразом того викривального напрями, яке характеризує всю літературну діяльність Максима Грека і яке, зосередившись в заволзьких пустелях, найбільш рельєфно і різко було заявлено В. Патрікеевим та ігуменом Артемієм ».
У Литві негативне напрямок Косого одержало теоретичне обгрунтування під впливом протестантизму і антітрінітаріанскіх ідей.
