Виникло християнство в І ст. н. е. серед іудеїв Палестини і незабаром поширилося на всю територію Римської імперії.
Одним із основних чинників його зародження був соціально-політичний, що виявився у глибокій кризі Римської імперії, супроводжуваний невдоволенням населення існуючими порядками, повстаннями і навіть громадянськими війнами.
Згідно з християнським вченням засновником його є Ісус Христос — Син Божий, який з волі Бога-Отця зійшов на землю, отримав людську природу через народження Дівою Марією, дав людям заповіді Нового Завіту, прийняв страждальницьку смерть, воскрес і вознісся на небо.
В статье анализируются особенности национальной политики Российской империи в конце XIX начале XX в. Автор показывает, что процессы социальной и национальной мобилизации усиливали гетерогенность страны. Экспансия на Кавказ и в Среднюю Азию еще более тому, что этническое, конфессиональное, социальное и экономическое многообразие России в течение XIX в. еще более увеличилось. В то же время модернизация и индустриализация имели интегрирующее действие. В соответствии с этим и национальная политика начиная с 1860-х г г была направлена на административную систематизацию и унификацию гетерогенного государства, а на поднимающиеся национальные движения отвечала частичным проведением культурной русификации. Этим тенденциям к национальной гомогенизации общества противостояли стойкие силы, стремившиеся и дальше к объединению империи на сословно-династических основах.
