Після першої світової війни західноукраїнські землі опинилися у складі Польщі, Чехословаччини та Румунії. За офіційною статистикою у 1920 році на території Румунії проживало майже 791 тисяча українців (4,7 % усього населення). Основними місцями їхнього зосередження були Північна Буковина, Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії.
Колоніальна експлуатація українських земель вела до деградації господарства, закривались підприємства та майстерні. Вже в перші роки окупації майже третину працездатного населення становили безробітні, ситуація погіршилась у період кризи, що охопила Румунію у 1928 році. Економічне становище українського населення стрімко падало.
Під впливом Румунії перебували роз'єднані українські громади і українська громада Північної Буковини.
