Согласно свидетельству Яня Шыгу, усуни отличались от других обитателей Западного края: были среднего роста, имели голубые глаза и рыжие волосы. Глава общества усуней носил титул гуньмо (великий гуньми), а его родичи именовались далу[9]. Столица усуней Чугу-чэн[21] (Кызыл Ангар[уточнить], город Красной долины[10][11][12]) предположительно находилась на берегу Иссык-Куля (современное село Кызыл-Суу — центр Джети-Огузского района Киргизии). Государство усуней делилось на три части: восточную, западную, центральную[22]. Усуни вели войны с кангюями и гуннами за пастбища[10], имели широкие дипломатические и родственные связи с Китаем[11][12][22]. Общество усуней достигло уровня государственности. Источники упоминают город Усунь. Осёдлые усуни жили в постоянных жилищах, построенных из сырцового кирпича и камня, а кочевые в юртах[22]
Объяснение:это точно правильно и понятно!
Нова політична ситуація вимагала від Дорошенка рішучих дій. Втрата гетьманства на Лівобережжі й послаблення впливу на Правобережній Україні, боротьба за гетьманську булаву з Суховієм, а також загроза з боку Польщі й Криму спонукали його до тіснішого зв'язку з Туреччиною. Саме за до Туреччини він сподівався відкинути умови Андрусівської угоди й подолати зазіхання Речі Посполитої, а потім об'єднати Правобережжя з Лівобережжям в одну козацьку державу. У березні 1669 р. гетьман скликав під Корсунем Старшинську раду. Окрім представників правобережних полків, у ній взяли участь козаки Лівобережжя й Запорожжя. Рада ухвалила прийняти турецький протекторат, але присягнути відмовилася.
Одначе не все козацтво й не всі селяни Правобережжя підтримали таку угоду. Рішення старшини засудили й запорозькі козаки. Противники Дорошенка поширювали чутки, що він "запродав Україну в турецьке ярмо".
Боротьба за гетьманство між Дорошенком, Петром Суховієм та Михайлом Ханенком
За таких умов Дорошенко спромігся утримати гетьманство на Правобережжі. Гетьманську булаву він мусив виборювати, долаючи, з одного боку, зазіхання Суховія, а з іншого – "новообраного гетьмана", уманського полковника Михайла Ханенка, владу якого визнали кілька правобережних полків і Січ.
Обрання Ханенка загострило ситуацію на Правобережжі. Розпочалася кривава війна між прихильниками Ханенка й полками Дорошенка. На початку серпня 1671 р. польська армія під орудою коронного гетьмана Яна Собеського розгорнула воєнні дії проти України. На середину жовтня Річ Посполита встановила своє панування майже над усією територією Брацлавщини, а наприкінці жовтня король Михайло Вишневецький офіційно затвердив правобережним гетьманом Михайла Ханенкаха
