ответы на все вопросы
В начале весны 1864 года начинается пришествие русского войска на Кокандское ханство, которое закончилось взятием Туркестана и Чимкента.
1873 1876 годы. Россия перебегает в активное пришествие на Хивинское ханство, которое в результате данного нажима признаёт свою вассальную зависимость перед Россией.
После жёсткой борьбы с текинцами в 1879 1881 годах местности всех туркменских племён являлись частью Рф.
Теснее после взятия ряда крупных городов, а также добровольческого вхождения в 1884 году в состав Рф племён Мерва процесс присоединения местности Средней Азии считался завершённым.
Сообразно договору от 1885 года подписанного совместно с Англией, Наша родина закрепляла за собой земляные приобретения в Средней Азии
При этом, после занятия русским войском Горного Бадахшана в 1895 году и следующего за этим подписанием нового уговора с Англией была установлена конечная южная граница Российского страны к которому отступал Памир.3.
В 1875 г. на Балканском полуострове произошли действия, которых привели в замешательство всю Европу. На территории Османской империи произошли восстания славянских государств, которые находились ее составе. Это были восстания:
Восстание Сербов;
Восстание Боснийцев;
Восстание в Болгарии (1876 г.).
Данные действия привели к тому, что у европейских государств появились идеи о том, чтоб начать военных конфликт с Турцией. То есть, эти восстания славянских народов и есть 1-ая причина российско-турецкой войны.
Наша родина устремлялась укрепить и свои позиции на Черном море.
Наша родина желала взять отомстить за проигрыш в Крымской войне.
ответ:
Після розпаду Австро-Угорської імперії закарпатські українці активно виступали за об'єднання Карпатської України з іншими українськими землями. 21 січня 1919 року на Народних Зборах у Хусті, де зібралося більше 400 депутатів з усього Закарпаття, було проголошено злуку[1] Карпатської України з Українською Народною Республікою. Однак несприятлива міжнародна ситуація і критичне становище Директорії УНР внаслідок агресії більшовицької Росії, не дозволили здійснити надії закарпатських українців на возз'єднання в єдиній Українській державі.
На основі рішень Сен-Жерменського (1919 р.) і Тріанонського (1920 р.) договорів Підкарпатська Русь була включена до складу Чехо-Словацької республіки на правах автономії. Проте реальний автономний статус Карпатської України, передбачений договорами, так і не був забезпечений чехословацьким урядом. У 1920-1930-х рр. українська громадськість і політичні партії на Закарпатті активно виступали за надання Карпатській Україні автономії, створення Української національної держави і возз'єднання у Соборній незалежній українській державі. Для цього регулярно проводилися народовецькі з'їзди.
Президент Чехо-Словаччини Едвард Бенеш усвідомлював складнощі діяльності уряду в умовах багатоетнічності республіки. Він проголошував намір перебудувати її «…в державу, де цілковито рівноправні народи мали б своє власне управління…». 20 лютого 1937 року було опубліковане спеціальне комюніке із основними настановами, що передбачали зміну політики стосовно національних меншин. Але ніяких практичних заходів у той час не було вжито.
