Усім відому фразу про те, що історія не має умовного народний варіант – «після бійки кулаками не вимахують»), письменник легко може сприйняти як виклик. Однією з характеристик реальності – чи розглядаємо ми життєвий шлях однієї людини, чи долю цілого народу – є певна незворотність: здійснений вчинок, допущену помилку неможливо перекреслити, стерти в часі. Куди стерпніша «легкість буття» у світах, що їх вигадують літератори-фантасти. Тут є шанс і в минуле перенестися, і, якщо діяти точно і хитро, підкоригувати там щось – навіть не без користі для себе і людства. Маю на увазі ті випадки, коли пишеться твір про «потраплянців».
Одним із перших романів про людину, що несамохіть опинилася в минулому і змушена була виживати в нових умовах і пристосовуватися до незнайомої епохи, напевно, є «Янкі у Коннектикуті при дворі короля Артура» Марка Твена, де герой завдяки розумові, технічним знанням і неймовірно щасливому збігові обставин зумів не лише завоювати собі славу могутнього провидця і забезпечити всезагальну шанобу до своєї особи, а й побудувати в цьому світі технічні новинки пізніших століть, включно з метро й пароплавами. У романі Твена дотепно описано побутові труднощі людини, змушеної пристосовуватися до суворих реалій минулого, а також розкрито глибинні причини неможливості порозуміння між людьми різних епох – мовні, культурні, світоглядні. Сюжет про героїчного потраплянця з майбутнього, що завойовує славу і владу в минулій епосі й навіть докорінно міняє хід історії, хоч і майже не відомий досі українській літературі, є доволі популярним серед фантастів, зокрема, Росії. Мета творців романів цього жанру найрізноманітніша: від суто розважальної – описати пригоди суто щоб забавити читача – до більш «серйозної», коли автор міркує про те, як би можна було виправити головні помилки історії, підкоригувати події, що серйозно вплинули на долю народів. Якій із двох зазначених вище схем більш відповідає задум і намір автора «Темної Синьої води» і чи є його книга черговою варіацією на тему дивовижних пригод героя, що досягає нечуваного успіху й розкриває свій потенціал, потрапивши у минуле? Спробуємо відповісти на це запитання.
Костюм для дам завжди відрізнявся чіткими і правильними лініями і трикутним силуетом. Плаття мали корсет, щільно затягнутий на талії, закрите декольте у вигляді складного крою ліфа.
Груди намагалися зробити візуально менш об'ємною за до корсета. Передня частина ліфа закінчувалася гострим мисом. До верху пришивали металевий вертюгаден, на який надягали дві спідниці. Верхня частина мала високий трикутний розріз і відкривала нижню спідницю, яка завжди була іншого кольору.
Звичайно ж сукні прикрашали різного роду декоративними елементами у вигляді ниток перлів, золотих ниток і декоративними сітками з ниток.
Рукави сукні зазвичай були довгими і подвійними. Нижній шар був вузьким, а верхній міг змінюватись, наприклад, бути з розрізом на згині, куди просмикували руку. Зазвичай другий рукав мав більш вільну або розкльошені форму, краю рукава витончено звисали. У жіночому вбранні був брыжжевой комір, він мав виріз спереду і відкривав шию.
Традиційний костюм для чоловіків в Іспанії складався з сорочки, укорочених штанів, колета і плаща.
Сорочку прикрашала брыжжевый комір і високі манжети з батисту, декоровані мереживом.
Укорочені штани були кулястого фасону, іноді їх доповнювали декоративною тканиною у формі вертикальних смужок. Такі штани також називали брагетт, під них надягали обтягуючі панчохи – кальес.
Коле, він же хубон, був короткою курткою до лінії талії або ж до середини стегон. Він мав облягаючий фасон, передню застібку, комір-стійку і завужені рукава з підкладками на плечах і відрізний баскою
Такий комір з'явився передумовою появи гофрованого коміра. Звична форма поступово ставала все більше в розмірах, до нього додали рюші і мережива. Так, наприкінці 16 ст. він був розміром вже аж до 20 див.
Плащі були варіантом верхнього одягу, при цьому мали різноманітні форми. Вони могли бути короткими або видовженими, з капюшоном або зовсім без коміра. Найпопулярнішими були плащі-накидки, їх носили розстебнутими чи ж на одній застібці під шиєю. Плащ завжди прикрашали наплічники і ефектно звисали широкі рукава.
