З другої половини XVII ст. мистецтво гравюри та книгодрукування в Україні переживає новий етап розвитку. Цьому сприяли великі українські друкарні Києво-Печерської лаври, Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові, Ставропігійського братства у Львові. Риси бароко стали проявлятися в оформленні книг, у яких гравюри набули складної композиції та пишних декоративних форм.
Кращими українськими митцями-граверами XVII—XVIII ст. вважалися Ілля, Олександр і Леонтій Тарасевичі, Григорій Левицький та ін.
Ім’я майстра Іллі добре відоме в історії української гравюри початку XVII ст. До творів Іллі належать близько п’ятисот високохудожніх гравюр до кращих видань друкарень львівського Ставропігійського братства, Києво-Печерської лаври, приватного видавця Михайла Сльозки. Митець створив ілюстрації до Апостола, Біблії, Великого требника Петра Могили та ін. Із творчістю Іллі пов’язані найвищі досягнення української ксилографії XVII ст. Творчість гравера-ілюстратора відіграла певну роль в утвердженні в українському мистецтві нових художніх жанрів — пейзажного, батального, портретного.
Велику увагу українські майстри графічного мистецтва приділяли зовнішньому вигляду книги. Існували традиції оформлення титульної сторінки. У багатьох книгах («Апостол», «Псалтир» Києво-Печерської лаври) вона вирішувалася у вигляді архітектурного порталу. У деяких книгах зображення вписували в медальйони, що розташовувалися серед декору з листя та гілок. Текст книги прикрашався заставками, початковими літерами, кінцівками, рамками та іншими декоративними елементами. Характерним було також уміщення гравюр
Дани́ло Рома́нович (1202 — 1264) — король Русі (1253—1264), правитель Галицько-Волинського князівства (1238—1264). Князь галицький (1205—1206, 1211—1212, 1230—1232, 1233—1234, 1238—1264), володимирський (1205—1208, 1215—1238). Останній самостійний великий князь київський (1239—1240). Представник роду Романовичів, гілки Волинських Мономаховичів із династії Рюриковичів. Син володимирського князя Романа Мстиславича. Брав участь у битві на Калці проти монголів, був поранений (1223). Після смерті батька відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену Романом. У союзі з половцями розбив галицьку боярську опозицію під проводом Ростислава Михайловича та угорсько-польських інтервентів у битві під Ярославом (1245). Зазнав нападу монголів (1241), визнав себе їхнім васалом (1245). Уклав союзи із Римом, Тевтонським орденом, польськими і угорськими правителями. Безуспішно намагався утворити європейську антимонгольську коаліцію. Сподіваючись на до західних союзників прийняв від папи Іннокентія IV королівську корону та католицьких кліриків (1253). Як союзник угорців брав участь у війні за австрійську спадщину (1252—1253). Сприяв розвитку міст: збудував Холм, Львів, Крем'янець, Данилів, Стіжок, відновив Дорогочин. Час його правління — доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Помер у Холмі. Національний герой України[1].
