Після приходу до влади 28-річний Дарій, син Гістаспа, четвертий перський цар з династії Ахеменідів, придушив повсталі проти нього Елам та Вавилон і того ж 522 року до н.е. утвердився на престолі Єгипту. Через шість років він здійснив успішний похід на Схід, приєднавши долину Інду, після чого рушив на Захід, де йому підкорились острови Самос і Хіос в Егейському морі.
У пошуках союзників для завоювання Еллади Дарій спробував заручитись підтримкою скіфських племен, однак його пропозиція одружити свого сина Савлія з донькою царя Іданфірса була грубо відхилена. Це, як повідомляє Геродот у своїй «Історії», викликало бажання «покарати скіфів за спустошення Мідії» сотню років перед тим, і Дарій надіслав проти них невеликий загін на чолі із Аріарамном, сатрапом Кападокії. З походу морем через Понт Евксинський перси повернулись із великою кількістю рабів і полонених з числа скіфської знаті, серед яких був і брат царя Марсагет.
Швидкий успіх розвіяв останні сумніви Дарія у доцільності походу далеко на північ, де «текли повноводні ріки» і «за давніми переказами були незліченні скарби». За його наказом по всій країні було зібране величезне військо, яке навесні, імовірно, 513 року до н. е. під командою полководця Мегабаза рушило із Суз «царською дорогою» до Сард у Лідії і далі до Халкедону, де під керівництвом грецького інженера Мандрокла з Самоса вже був готовий 750-метровий понтонний міст через Босфор. Він настільки вразив Дарія, що поблизу моста були поставлені два стовпи з білого мармуру, на одному з яких перською, на іншому грецькою, були зазначені всі підвладні персам племена і народи, які взяли участь в переході через протоку, що відділяла Азію і Європу.
По той бік Босфору перського царя вітали представники грецьких полісів, що прибули за його наказом. Серед них Мільтіад, тиран Херсонесу Фракійського (майбутній герой Марафонської битви), Гістіей мілетський, Лаодамант фокейський, Еак самоський (син Сілосона-молодшого), Коес лесбоський і Страттіс хіоський. Еолійськими кораблями командував Арістагор кімський. Тирани міст з берегів Гелеспонта (Дарданелл) і Пропонтиди (Мармурового моря), — Абідоса, Візантія, Лампсака, Кізіка та інших — теж привели свої кораблі.
Объяснение:
серия вооружённых династических конфликтов между группировками английской знати в 1455-1485 годах в борьбе за власть между сторонниками двух ветвей династии Плантагенетов — Ланкастеров и Йорков.
Несмотря на установившиеся в исторической литературе хронологические рамки конфликта (1455—1485), отдельные связанные с войной столкновения имели место как до, так и после указанных дат. В реальности этот затяжной конфликт можно разделить на три острых стадии: 1455—1464, 1469—1471 и 1483—1487 годов[3]. Война завершилась победой Генриха Тюдора, находящегося в родстве с побочной ветвью дома Ланкастеров, основавшего династию, правившую Англией и Уэльсом в течение 117 лет. Война принесла значительные разрушения и бедствия населению Англии, в ходе конфликта погибло большое число представителей английской феодальной аристократии.
