Изменить содержание : спор из-за палестинских святынь стал поводом давно назревшем европейском конфликте. это было время медленного распада 400-летней османской империи и формирования новых империй – британской, французской и российской. когда отгремели европейские революции 1848-1849 года, николай 1 решил стратегическое положение своей империи. он считал это законным вознаграждением за услуги, которые он оказал восторжествовавшей реакции. в первую очередь император хотел решить проблему черноморских проливов. по действовавшим тогда соглашениям флот не мог проходить через босфор и дарданеллы. турция же в случае войны могла пропустить в черное море флот своих союзников. кроме того, николай 1 стремился укрепить политической влияние россии на полуострове. он хотел использовать освободительную борьбу народов против турецкого ига. конечно, николай не собирался дать подлинную свободу южным славянам. но из всех европейских держав именно россия оказала им самую значительную и постоянную в борьбе против иноземного ига.

У 1214 році навколо св. Домініка в Тулузі утворилася перша громада. Статут був затверджений двома роками пізніше папою Гонорієм III. Орден швидко поширився у Франції (тут домініканці спочатку називалися якобитами, тому що перша резиденція ордену в Парижі була при церкві св. Якова), Іспанії і Італії. Найважливішим напрямом діяльності домініканців було поглиблене вивчення теології з метою підготовки грамотних проповідників. Центрами ордену стали Париж і Болонья — два найбільших університетських міст Європи. У 1221 році домініканці мали 70 монастирів, у 1256 році в ордені було 7000 ченців.

Домініканці заснували власні навчальні заклади (у Болоньї, Кельні, Оксфорді та ін), очолювали богословські кафедри в університетах Парижа, Падуї, Праги та інших. З XIII століття домініканці розгорнули широку місіонерську діяльність, заснували безліч монастирів (зокрема, під Києвом, в Ірані, Китаї). У 1318 році домініканці зуміли організувати в Персії, яка перебувала під владою монголів, архиєпархію.

На першому генеральному капітулі в Болоньї, в 1220 році, домініканський орден був оголошений жебручим: на його членів покладено обов'язок відмовитися від будь-якого майна і доходів і жити милостинею. Ця постанова дотримувалася не повністю, тож 1425 року була скасована папою Мартіном V. У 1227 домініканці здобули право повсюдної проповіді і сповіді. Третій генеральний магістр ордену, святий Раймунд де Пеньяфорт, видав у 1238 році збірку його статутів.

На чолі ордену стоїть магістр, який обирався спочатку довічно, а потім на фіксований термін. У кожній країні є провінційний пріор, у кожному окремому поселенні, що має не менше 12 осіб — конвентуальний пріор. Над ними головує капітул, тобто загальні збори, які скликаються один раз на три роки. Головне завдання нового ордену полягало в місіонерській діяльності серед невірних, але разом з тим він ревно займався церковними проповідями і богослов'ям. До домініканців належали видатні філософи-схоласти (Альберт Великий, Тома Аквінський) і містики (Майстер Екгарт, Джироламо Савонарола, Йоганн Таулер).

З 13 ст. домініканці розгорнули широку місіонерську діяльність у багатьох країнах світу, в тому числі в Україні. У 1233 заснував монастир під Києвом чернець Яцек Одровонж

Да, можно, так как с первых дней

правления, в внешняя и внутренняя

политика Александра III была направлена

на совершенствование начинаний

Александра II. Он начал укреплять

государственную власть и бороться с

политическим инакомыслием. Существует

манифест от 29 апреля 1881 года «О

незыблемости самодержавия». То

бишь, он ограничил самодержавную

власть. Он не допускал возможность

конституционных преобразований.

Так же, некоторые министры при его

царствовании подавали в отставку, что

означало изменение прежнего полит.

курса.

Объяснение:

Тут мы видим, что Александр вправду продолжил внутреполитический курс отца, но совершенствуя его