Розробки уроківПідручникиВідеоАтласиРефератиКниги

Pause

Unmute

Loaded: 3.19%

Fullscreen

Повний курс історії України в тестахЗахідноукраїнські землі у складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії в другій половині XIX ст.

Поняття й терміни

• Кооператив — особлива форма організації праці, за якої багато людей разом беруть участь в одному або різних пов’язаних між собою процесах праці; масове виробниче, торговельне та інше об’єднання, створене його членами-пайовиками.

• Кооперативний рух — рух за створення кооперативів — добровільного об’єднання людей для спільної господарської діяльності. Набув поширення на західноукраїнських землях та Наддніпрянській Україні наприкінці XIX — на початку XX ст.

• Москвофіли — діячі культурницького, а згодом і політичного руху, що був поширений на західноукраїнських землях у другій половині XIX — у першій половині XX ст. Мета руху — приєднання західноукраїнських земель до Росії. Відіграли позитивну роль у відстоюванні інтересів українського населення у складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії.

• Народовці — діячі культурницького, а згодом і політичного руху, що виник на початку 1860-х рр. серед української інтелігенції Галичини на противагу москвофільству. Наприкінці XIX ст. рух народовців став домінуючим у Галичині.

• «Нова ера» — спроба лідерів українського та польського рухів Галичини наприкінці 1880-х — на початку 1890-х рр. досягти порозуміння, яка вилилась в джентльменську угоду про взаємні поступки, що діяла упродовж 1890—1894 рр.

• Політична партія — добровільне об’єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які головною метою вважали участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади та місцевого самоврядування та представництво в їхньому складі.

• Радикали — представники політичної течії, що відокремилася від народовського руху і сповідувала соціалістичні ідеї. Заснували першу українську політичну партію в Галичині — Русько-українську радикальну партію (1890 р.).

• Трудова еміграція — явище економічного життя, яке характеризується від’їздом працездатного населення з районів аграрного перенаселення або хронічної депресії на заробітки в інші країни. Трудова еміграція українців набула широкого розмаху у другій половині XIX — на початку XX ст. Із західноукраїнських земель трудова еміграція була спрямована переважно за Океан (США, Канада, Бразилія, Аргентина, Австралія тощо), із Наддніпрянської України — до Сибіру, Далекого Сходу тощо.

• «Український П’ємонт» — таку оцінку дав В. Антонович ролі Галичини в українському русі наприкінці XIX — на початку XX ст., порівнюючи з роллю Королівства П’ємонт в об’єднанні Італії.

Основні події

Дата

Подія

• 1856—1916 рр.

Життя та діяльність I. Франка

• 1861 р.

Перші вибори до Галицького крайового сейму

• 1861 р.

Створення у Львові культурно-просвітницького товариства «Руська бесіда»

• 1867 р.

Конституційне оформлення дуалістичної Австро-Угорської імперії

• 1868 р.

Створення у Львові культурно-просвітницького товариства «Просвіта»

• 1870 р.

Створення Руської ради — політичної організації москвофілів (старорусинів)

• 1873 р.

Заснування Літературного товариства ім. Т. Шевченка

• 1875 р.

Відкриття Чернівецького університету

• 1883 р.

Заснування В. Нагірним кооперативу «Сільський господар»

• 1885 р.

Створення Народної ради — політичної організації народовців

• 1890—1894 рр.

«Нова ера» україно-польських відносин

• 1890 р.

Утворення Русько-української радикальної партії (РУРП) — першої української політичної партії

• 1892 р.

Створення Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ)

• 1895 р.

Уперше до програми української політичної партії (програми РУРП) було введено положення про домагання незалежної Української держави

• 1899 р.

Створення Української соціал-демократичної партії (УСДП)

• 1899 р.

Створення Української національно-демократичної партії (УНДП)

ЗАВДАННЯ З ВИБОРОМ ОДНІЄЇ ПРАВИЛЬНОЇ ВІДПОВІДІ

1. Що зумовлювало посилення русофільських настроїв серед українства Східної Галичини в 1850—1860-ті рр.?

А поширення діяльності Російської православної церкви на західноукраїнських землях

Б політика «нової ери» у польсько-австрійсько-українських відносинах

В придушення російськими військами угорської революції 1848—1849 рр.

Г скасування кріпацтва в Наддніпрянській Україні

2. У якому регіоні України сформувалися перші українські політичні партії?

А Східній Галичині

Б Північній Буковині

В Закарпатті

Г Наддніпрянщині​

Відповідь:

Українці (протягом ХІХ ст. послуговувалися етнонімами «руські», «русини»,

«малороси») були автохтонним населенням переважної частини сучасної України. Ареал їхнього розселення, змінюючись у різні історичні епохи відповідно

до політичних обставин, загалом охоплював величезну територію від Сяну до  Дону.

Реформи другої половини ХІХ ст. окреслили якісно нові обставини буття

штетлу, зробивши декілька помітних проломів у кількасотлітньому мурі традиційної єврейської громади, відкривши її зовнішнім впливам і розширивши межі

щоденних контактів з оточуючими (поки що також традиційними за змістом

свого життя) етнічними громадами. Найбільшу з них пробив закон про загальну

військову повинність (1874 р.). Офіційне скасування кагалів, монополізація державою судових і фіскальних функцій пришвидшили розмивання традиційного

сере до вища штетлу.

У 1872 р., за указом 1866 р. про скасування магістратів і ратуш, утратили свої

адміністративні привілеї й ніжинські греки. І нарешті, в 1874 р. запровадили загальний військовий обов’язок. Таким чином, ліквідацію громадянських привілеїв

колоністів було завершено.

Протягом 1860–1870-х років конфігурація місцевої гілки влади зазнала докорінних змін. Принципово новими органами влади стали земства, які успадкували

функції казенної палати, приказу громадської опіки, будівельної, народного продовольства, шляхової комісій, особливого присутствія по земських повинностях.

Міським думам повністю передали комунальне господарство. Нові органи місцевого самоврядування діяли як на станових принципах (зі збереженням привілеїв дворянства), так і на нових для імперії принципах виборності, розподілу

розпорядчих і виконавчих повноважень, колегіальності, самоврядування. Земська

реформа на Правобережній Україні запроваджувалась із запізненням і частково,

Міське положення (1870 р.) вводилося тільки в Києві законом від 29 квітня 1875 р.

Воно поширювалося в кожному місті з індивідуального дозволу міністерства

внутрішніх справ. Земське положення 1864 р. на Правобережжі набуло чинності

в 1911 р. У ході Великих реформ зросла вага виборної служби. Положення про

місцеве врядування збільшило коло учасників виборчого процесу. Положення

1890 р. скасувало виборчий принцип для управи, що відображало прагнення

державної машини цілковито підпорядкувати собі діяльність земств.

Реформування 1860–1870-х років стало висхідною точкою руйнування етнічної гомогенності колишніх колоністських округів. Протягом декількох десятиріч

Південна Україна з малоосвоєної околиці Російської імперії перетворилася на

район бурхливого промислового й аграрного розвитку*. Розбудова залізничної

мережі, що зв’язала південноукраїнські порти з хліборобними губерніями, значні

іноземні капіталовкладення в Донбас і Криворіжжя започаткували епоху трудових міграцій, яка змінила етнічне обличчя низки регіонів до невпізнанності. В другій

половині ХІХ ст. російська мова перетворюється на мову міжетнічного спілкування в Україні, жодна з мов не спроможна була конкурувати з нею, оскільки

остання була мовою державних структур, земських навчальних закладів, науки,

преси й високої культури. Мови етнічних громад витіснялися на периферію

побутового вжитку. За культурами етнічних громад міцно закріплюється тавро

меншовартості. Низка етнічних громад втратили націо нальну писемність (так було, зокрема, з маріупольськими греками). Деякі народи існували, не маючи

писемної традиції (молдавани, гагаузи, цигани тощо). Потужний тиск російської культури пришвидшив розмивання нечисельних міських громад. Швидко

русифікуються ніжинські, полтавські греки, надзвичайно складно було зберігати

націо нальні традиції одеським та київським.

В развитии европейской народной (начальной) школы можно выделить следующие тенденции: движение ко всеобщему образованию как потребность во всеобщей  грамотности. Это вызвано целым рядом факторов, в том числе и требованием чтения Библии каждым человеком в протестантских государствах. Поэтому  не случайно в протестантских  государствах был более высокий уровень грамотности.  Обучение грамоте в этих государствах зачастую становится делом семьи. Надо также сказать о заботах религиозных организаций о рас и утверждении начального образования. Так, во Франции широкую известность получила деятельность «Братьев христианских школ». Это общество организовал Жан-Батист де Ла Саль. Обучение здесь шло на родном языке, в школе использовались самые передовые методы, обучение было тесно соединено с воспитанием, в школе почти отсутствовали наказания. Учить в этих школах своих детей стремились многие родители, поэтому быстро росло число классов. К концу XVIII в. «братья» имели 441 класс, где обучалось более 130 тыс. детей.

Вторая тенденция – усиление роли государства в управлении народной школой и даже попытки некоторых государств организовать всеобщее обучение. Первые уставы о всеобщем образовании были приняты в Германии. В 1619 г. такой устав приняло Веймарское княжество, а в середине века – Готское. В 1717 г. был принят устав о всеобщем обучении в Пруссии, а затем, в XVIII веке, еще в ряде германских государств. Во второй половине XVIII в. аналогичный закон принимается в Австрии.

2)светская школа ,система образования