Курс «Аграрная история России» является составной
частью научного направления «Всемирная экономическая
история», которое возникло в странах Западной Европы во
второй половине XIX в. Родоначальниками данного научного направления были английские и французские ученые.
Одним из основоположников экономической истории является англичанин Арнольд Тойнби, живший во второй
половине XIX в. Его лекции по истории промышленной
революции в Англии пользовались большим успехом,
а монография А. Тойнби «Промышленный переворот в Англии в XVIII в.» стала одной из первых крупных работ по
истории экономики. В это же время во Франции жил
и работал другой крупный исследователь в области экономической истории – Фюстель де Куланж. В своем главном
труде – «Истории общественного строя древней Франции» – автор обосновал концепцию генезиса феодальных
отношений во Франции. Достаточно известен немецкий
историк-экономист Макс Вебер, который занимался аграрной историей древнего мира, а также исследовал положение крестьян в Германии в XIX в.
В становлении историко-экономической науки важную
роль сыграли работы Карла Бюхера. Его труды посвящены
возникновению народного хозяйства и содержат попытку
дать его периодизацию. Критерием предложенной К. Бюхером периодизации стала интенсивность обмена продуктами деятельности, что позволило разделить всю историю
хозяйственной деятельности людей на три периода. Это
замкнутое домашнее хозяйство, или хозяйство без обмена,
т. е. натуральное хозяйство; городское хозяйство, при котором осуществляется непосредственный обмен товарами,
и народное хозяйство, когда товары, прежде чем дойти до
потребителя, проходят несколько актов обмена еще в стадии производства.
4
В историографии во о периодизации экономической
истории до настоящего времени является дискуссионным.
Так, немецкий историк и экономист Фридрих Лист положил
в основу периодизации отраслевой принцип, выделив пять
стадий развития. По его мнению, это стадии дикости, пастушеская, земледельческая, земледельческо-мануфактурная
и земледельческо-мануфактурно-коммерческая. Первая стадия экономического развития – дикости – относится ко времени появления первых людей и завершается примерно
в 10–12 тысячелетии до н. э. с переходом к оседлой жизни.
Хозяйство в этот период носит присваивающий характер
(охота, собирательство, рыбная ловля). Вторая стадия – пастушеская, она длилась примерно с 10 по 5 тысячелетие до
н. э. Основной вид деятельности в это время – скотоводство,
а земледелие в форме огородничества играет вс роль. Третья стадия экономического развития продолжалась примерно с 5 тысячелетия до н. э. до середины XIII в.
н. э. Основной вид деятельности населения в это время –
земледелие. Четвертая стадия – промежуток с середины
XIII в. до середины XVII в., основное занятие населения –
земледелие и ремесло. И последняя пятая стадия развития,
по мнению Ф. Листа, хронологически датировалась периодом с середины XVII в. до середины XIX в. Если следовать
данной периодизации, то в настоящее время к этому делению стоило бы добавить еще одну стадию, шестую. Ее,
продолжающуюся и сейчас, можно охарактеризовать как
финансово-промышленную.
Другой немецкий ученый Бруно Гильдебрандт предложил выделять этапы развития экономики исходя из господствующего обмена продукцией. Это позволило
ему выделить три этапа экономической истории человечества: естественное, денежное и кредитное хозяйство. Естественное (домашнее, натуральное) хозяйство существовало
с древнейших времен до середины XIII в. Путь, который
5
при этом преодолевал товар от производителя к потребителю, составлял не более одной мили. Этот путь начинался
от поля или огорода земледельца, проходил через мельницу и заканчивался в доме самого производителя или его
господина. Денежное, или городское, хозяйство господствовало до конца XVIII в. Путь товара при этом проходил
от крестьянского поля или мастерской ремесленника через
городской рынок или ярмарку (при купца) в дом
потребителя. Третий этап, при котором существует кредитное, или народное, хозяйство, начинается с XIX в. Расстояние, которое преодолевает товар, значительно возрастает. Товары при посредстве купцов и банкиров идут с сахарных плантаций Бразилии, золотых ру
Мета: ознайомитися з поховальним обрядом та уявленнями про потойбічне життя в Давньому Єгипті за до сторичних джерел.
Ознайомтеся з текстами джерел. Дайте відповіді на запитання й виконайте завдання.
До поховань давні єгиптяни вкладали числення амулети та інші речі, які мали до померлому в потойбічному житті. Цей браслет із зображенням священного жука-скарабея знайшли у гробниці фараона Тутанхамона.
Давньогрецький історик Геродот про процес бальзамування тіла померлого
...Для цього поставлені особливі майстри, які за своїм обов'язком займаються ремеслом бальзамування. Коли до них приносять небіжчика, вони показують родичам на вибір три розмальовані зображення померлих... Перший б бальзамування називають найкращим і найдорожчим, другий — пересічної якості й дешевшим, третій — найдешевшим. Відтак називають їм ціну та питають, яким родичі хотіли б забальзамувати небіжчика. Якщо після цього вони сходяться в ціні, то родичі повертаються додому, а небіжчика залишають майстрам.
[Найдорожчий перший б бальзамування проводився так]: Спершу вони витягують через ніздрі залізним гачком мозок. Цим видаляють тільки частину мозку, а решту — шляхом упорскування розчинних засобів. Потім роблять розріз гострим каменем і вичищають від нутрощів усю черевну порожнину. Очищену, її промивають пальмовим вином, натирають пахощами і знову зшивають. Після цього тіло кладуть у натровий луг на 70 днів. Коли мине цей термін, тіло обмивають, обвивають його розрізаним на бинти полотном і намащують камеддю. Після цього родичі беруть тіло назад, виготовляють дерев'яний саркофаг у формі людської фігури й кладуть туди небіжчика. Тіло у труні зберігають у родинній усипальниці.
1. Поміркуйте, які верстви єгипетського суспільства могли дозволити собі перший б бальзамування, а хто мав задовольнитися третім.
2. Про яке ставлення єгиптян до потойбічного життя свідчить такий тривалий процес бальзамування?
Канопи — спеціальні посудини, до яких складали нутрощі померлого. У посудині із головою шакала зберігали шлунок, мавпи (павіана) — легені, сокола — кишечник, людини — печінку.
Єгиптяни склали своєрідний порадник, відомий як «Книга мертвих», де записано, як дух померлого може успішно досягти потойбічного життя в Царстві Озіріса. Він мав пройти довгий, сповнений випробувань шлях, щоб потрапити до зали суду «Обох правд». Там дух померлого мав відповісти на запитання 42 богів.
Мумію вкладали до саркофага. Саркофаг відображав індивідуальні риси зовнішності померлого.
Виправдувальні слова померлого на суді Озіріса (із «Книги мертвих»)
Я не завдавав зла людям. Я не мучив тварин. Я не крав худобу, призначену для жертвопринесень. Я не чинив нічого поганого у священному місці. Я не намагався вивідати того, що мало бути таємницею. Я не чинив блюзнірства. Я не завинив перед богами.
Я не допустив насильства над убогим. Я не обмовляв слугу перед його господарем. Я нікого не залишив голодним. Я нікого не примусив плакати. Я нікого не вбив. Я ні до кого не підсилав убивць.
Я нікому не завдав болю. Я не підміняв міру для зерна. Я не підміняв міру для виміру поля. Я не обдурював із терезами. Я не хитав язичок терезів. Я не відривав молоко від уст дитини. Я не затримував у зрошувальному каналі воду, що мала текти на чуже поле.
Я не гасив жертовний вогонь, коли він мав горіти. Я не забирав худобу з поля богів. Я не ставав на шляху процесії бога. [Наприкінці він чотири рази мав повторити] Я чистий!
1. На які групи можна поділити ці слова? Яких сфер життя вони стосуються?
2. Що наведений текст може сказати про мораль у Давньому Єгипті?
Объяснение:
