будьте добры ! Заполните таблицу о развитии общественно-политических течений в России в XIX веке, используя термины «крепостное право», «декабристы», «народники», «индивидуальный террор», «диктатура пролетариата». ​

Ось текст для презентації.

Для археолога та історика монети - це хронологічні маркери, безцінні для розуміння економічних, політичних і навіть наукових розробок. Монети є частиною нашої історії майже 3000 років. Перші металеві монети, з’явилися на Близькому Сході близько 700 р. до н.е., та були виготовлені із золота та срібла.

Античні монети були більше ніж просто гроші в часи їх обігу; вони також вважалися витвором мистецтва. Такі монети дозволяли цивілізаціям представляти як свої божества, так і цінності в мініатюрних скульптурах, вражених дорогоцінними металами. Старовинні монети розповідають історію ранніх цивілізацій через грецькі поліси та Римську імперії та за її межами - до біблійних часів, середньовіччя та епохи Відродження. Якби стародавні монети могли говорити, вони б розповіли про незліченну кількість народів, їх підйом та спад.  

Монети - це історичні документи. Монети це символ, важливий для суспільства, яке викарбувало його, а точніше для правителя чи відомства, які його карбували. Для римлян карбування монет обличчям імператора було подарувати його всім в імперії.  Вони також містять інформацію про економічну ситуацію. Окремі монети не дуже багато говорять, але сукупно зміни розміру та складу монет є показниками економічного «здоров'я». Наприклад, якщо з часом монети стають дедалі меншими (тобто, з меншим  вмістом дорогоцінного металу), це вказує на фіскальні проблеми та необхідність карбувати більше монет, але для цього не має достатньої кількості дорогоцінного металу. Місця, де можна знайти монети, також можуть демонструвати торгові відносини. Нарешті, монети чудове джерело для визначення дат. Багато монет можна датувати до конкретного року.  

Як і раніше, скульптура розвивалася у двох взаємопов'язаних, але далеко не тотожних у духовних основах і основоположних мистецьких принципах, напрямах. В українській мистецькій культурі вона поширювалася насамперед у вигляді орнаментального декоративного різьблення; фігурна скульптура тут виступала хіба що спорадично, спроби ввести її у другій половині XVIII ст. до церковних інтер'єрів як на західноукраїнських землях, так і на Лівобережжі залишилися поодинокими епізодами. У мистецтві латинської традиції кругла скульптура, навпаки, домінувала однозначно, в середині XVIII ст. на короткий час навіть вийшовши на чільне місце в мистецькому житті.
Головним напрямом розвитку української скульптури залишалася вироблена від початку XVII ст. система оздоблення комплексів іконостасів, основою іконографічного репертуару якого була виноградна лоза із залученням декоративних орнаментальних форм європейського походження та стилізованих рослинних мотивів. У ранніх пам'ятках середини століття іноді ще застосовують орнаментику пізньоманьєристичного зразка, як, наприклад, в іконостасах церкви Собору архангела Михаїла у Волі Висоцькій поблизу Жовкви (1655) чи святого Юра в Дрогобичі (1659). Царські врата першого з них продовжують іконографію наскрізно різьблених врат іконостаса львівської П'ятницької церкви. Цю традицію порушено введенням теми дерева Єссея, найраніший зразок якої дають врата іконостаса Стрітенського приділу Софійського собору 1689 p., а на західноукраїнських землях — каплиці Трьох святителів львівської Успенської церкви (1697). Останні належать одному з майстрів європейського культурного кола.
В останній чверті XVII ст. за піднесення жовківського мистецького середовища склався місцевий осередок сницарства. Першим його представником був Юрій Михалович, діяльність якого розгорталася в 60—90-х pp., проте достовірні роботи майстра не відомі.