Главной причиной поражения повстанцев явилось плохое вооружение и устаревшая тактика. Восстание казахов Приаралья было локальным народным выступлением. Царское правительство успело возвести укрепления, а также захватить кокандские крепости. В регион завозилось в большом количестве вооружение, в том числе и пушки. Ежегодно увеличивалась численность российских войск. Выступление повстанцев как против России, так и Коканда и Хивы распыляло силы восставших. Со стороны Семиречья также двигались российские войска, заметно усиливая фактор российского военного присутствия.
Объяснение:
Відповідь:
Літописець написав такі думки через одну причину – попри те, що угода між ханом Золотої Орди Батиєм та князем Данилом Романовичем була вигідна, умови її укладення були принизливими для самого князя. За його безпечне повернення молилися його близькі, поки він «стояв на колінах та принижувався перед ханом».
Пояснення:
Зустріч між ханом та галицько-волинським князем відбулася на початку січня 1245 року. Так, внаслідок довготривалих переговорів, Данило та Батий пов’язали себе союзними стосунками. Однак, історики дуже неоднозначно ставляться до цієї історичної події. У Данила, з погляду на обставини, які склалися на той час (слабкі та неукріплені міста, постійна ворожнеча у князівстві, неминуча загроза татарських нападів), не було інших варіантів, як укласти мирні договори із Золотою Ордою.
Восени, 26 жовтня 1245 року князь Данило відправляється на зустріч до золотоординського хана. Поки його родина хвилювалася за його життя, соратники Данила переживали, що князю потрібно буде кланятися іноземним та ворожим ідолам. По факту, вони вважали, що Данила максимально принизять і він свого не досягне. Батий звернувся до нього: «Даниле! Чи п’єш ти чорне молоко, наше пиття, кобилячий кумис?» Данило сказав: «Досі я не пив. А нині ти велиш – п’ю».
Після 25 днів гостювання, Данило, зрештою, отримав дозвіл на своє «спокійне» князювання на території галицько-волинського князівства. І повернувся він живий та здоровий. Однак – принижений. Саме тоді і про це пише літописець із журбою фразу "О, лихіша лиха честь татарська!".
