Найди соответствие по итогам реформ 1867- 1868
​

Метою культурної революції було формування у свідомості мас певних стереотипів, які б зробили поведінку широких верств населення прогнозованою та контрольованою з боку органів радянської влади. В останні роки непу утверджувалися погляди на культуру як на один із напрямків соціалістичного будівництва — поряд з індустріалізацією та колективізацією сільського господарства. У сфері культури не вистачало інтелігенції, радянське керівництво залежало від так званих «буржуазних спеціалістів». Тому постало завдання створити власну інтелігенцію або змусити «буржуазних спеціалістів» робити те, що потрібне радянській владі. Незгодних чекали репресії.

Попри все, 1920-ті рр. були періодом небаченого розвитку, надій і сподівань в українській культурі. Недарма ті часи називають періодом відродження культури. Україномовна освіта та її підтримка з боку держави мали велике значення для розвитку національної культури. Однак головним поштовхом до відродження була революція, яка сповнила культурну діяльність відчуттям новизни, свідомістю звільнення від старого світу та його обмежень.

Казалось бы, ответ лежит на поверхности: четыре толстенных тома «Капитала» – это анатомия, это исчерпывающе точный научно-теоретический портрет исторически-конкретного типа экономической, – и всей прочей, – жизни общества (диалектического единства производительных сил и производственных отношений, материального базиса и духовной надстройки): капитализма. Научно-теоретический портрет (результат), полученный в процессе применения (и одновременного совершенствования ее самое) научно-безупречной философской методологии: материалистической диалектики. 

Однако, едва ли стоит довольствоваться ответами, т.с. лежащими на поверхности. Особенно – в марксизме. Предельно насыщенном диалектикой и в силу этого – предельно парадоксальном феномене. Парадоксальном, разумеется, не в широко распространенном резонерски-очевидном, расхожем, рассудочном, негативном по преимуществу, смысле парадоксальности как чего-то отрицательного и посему: всенепременно предосудительного. 

Парадоксальном в том смысле последней, – парадоксальности, – в каком ее понимал А.С. Пушкин: «И гений, парадоксов друг». Наше всё понимал, а наши все, – даже нотариально заверенные (о профессиональных и факультативных антимарксистах и речи нету) марксисты – резонерствуют. Впрочем, уже дорезонерствовались… 

А ведь в бессмертной строчке великого поэта – ключ к пониманию феномена парадоксальности! 

Парадокс – это симптом, это признак, это свидетельство наличия диалектики. Где-то рядом, близохонько. Той самой, которая – «в сущности все – относительно», той самой, которая отношение противоположностей одной сущности, сиречь: осуществляющееся диалектическое противоречие. Возникающее, развертывающиеся, разрешающееся. Разрешающееся в новое противоречие (меру), которое проходит все стадии собственного осуществления: тождество, различие, отношение противоположностей (собственно: зрелое противоречие). Или, по Гегелю: абсолютное тождество, разность, несущественное различие, различие, существенное различие, заостренное различие, противоречие…